Є альтернативна думка, що начебто "існує суттєва різниця між прогресорами Стругацьких і ворогами України, які до них примазуються. Прогресори намагалися покращити ситуацію на планетах, де вже панують війни, насильство, голод. А росіяни прийшли в мирну, квітучу країну і принесли війну, насильство і нещастя. Ким би вони себе не вважали, вони не прогресори, а регресори".
Мені хотілося б, щоб це було правдою. Але, на жаль, проблема значно ширша. Як відомо, навіть благими намірами вистелена дорога до пекла. А тут ... отець і син Щедровицькі, фантаст Лук'яненко, денацифікатор Тимофій Колокольцев, до війни улюблений "знанієвий реактор" деяких начебто просунутих київських інтелігентів Сергій Переслєгін, який дуже прихильний до тактичних ядерних ударів по Україні, кіндер-прем'єр Кірієнко, колишній ліберал, що зараз розробив хитромудрий план знищення України, який дуже сподобався путіну... Все це люди, які вважалися інтелектуальною елітою росії.
І прочая, прочая, прочая чортів трохи менших калібрів (або Калібрів) - все це в прямому значенні учні Стругацьких (тобто вони були на всяких івентах поруч зі Стругацькими, запопадливо зазирали в очі, "цілували" руки, записували кожне слово вчителів і т.і.). Це не може бути випадковістю.
І last but not least всі знакові твори Стругацьких пройшли радянську цензуру, деякі - в часи Афганістану, типового прикладу радянського "прогресорства". Недарма виходило, що старші товариші наприкінці Острова навчали гарячих комсомольців, що башти це не тільки погано, але й добре. Думати, що знаменита радянська цензура випадково щось пропустила - вершина наївності. Ті "людени" нічого не пропускали.
Тому захоплення творами Стругацьких, особливо прогресорського циклу, - це маркер, ці твори - солодка отрута рашистської імперськості, загорнута в привабливу фантастичну обгортку. Яка в реальності призводить до Бучанської різні й геноциду цілих народів.
Початок - Клюб анонімних стругацьколюбів
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma