Ця розмова допоможе тому, хто схоче критично осмислити проблему сучасної ситуації в Україні, але навряд чи тому, хто мріє про знищення росіян як народу, а Росії як держави. Оскільки це можливо лише в межах якоїсь ефемерної "України для українців", яку ми програли ще у 1920-х, а не для тієї, що бачить себе в Європі, яка живе за своїми законами, і де питання знищення будь-якого народу навіть не розглядається.
Тож у "Тривожних розмовах про перемогу" Олени Солодовнікової - збірці інтерв’ю українських та іноземних інтелектуалів, дипломатів, режисерів, акторів, музикантів, військових – мова лише про суто риторичні питання. Наприклад, чи доцільно після звірств окупантів вибудовувати дипломатичні відносини з державою-терористом? За допомогою яких механізмів впливати на росіян, якщо санкції майже не працюють? Яких помилок припустилася світова спільнота, дозволивши повномасштабному вторгненню відбутися? Чи повернуться біженці на батьківщину після перемоги? Щоправда, іноді щось таке "автохтонне" проривається назовні, як-от у відповіді екс-президента Польщі Леха Валенси. "За чотири дні до початку агресії ви заявили, що в разі нового воєнного нападу Російської Федерації на Україну потрібно негайно відповісти Путіну, атакувавши Москву. – нагадують йому, і він відповідає, хоч і цілком політкоректно, без будь-якого вищезгаданого "знищення": - Я гравець, який завжди виходить наперед - на противника. Коли він скаже, що хоче атакувати Київ, то я нападу на Москву. Треба зробити все, щоб Москву атакували. Я кажу не про людей, а про палаци, Кремль. Як можна дозволити собі руйнування столиці України? І тому я боровся б по-іншому і вже знищив би Кремль".
Сьогодні, під час геноциду українського населення, здійснюваного Москвою, це звучить достоту так само невинно, як стара пісня Захара Мая з 1980-х, де були такі ж "крамольні" рядки: "Когда наши танки въедут в Москву, / Я повешу многих!"
Олена Солодовнікова. Тривожні розмови про перемогу. – Х.: Віват, 2023
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma