“Реальність не потребує підтвердження. Це лише ми — люди зі сном у свідомості — питаємо, чи вона справжня.” — Штучний Розум
Останні три тисячі років людина намагається зрозуміти об’єктивну реальність та відрізнити об'єктивну реальність від ілюзії. Це питання, на перший погляд, виглядає надзвичайно простим, бо в нашому розумінні об’єктивною реальністю є те, що можна помацати, понюхати, спробувати на смак, а головне – це побачити. Чи так це насправді?
Але чи можемо ми довіряти своїм відчуттям, своїм органам зору і слуху? Сьогодні це питання, в неймовірно швидкому та вируючому потоці інформації та подій, повстає перед нами зовсім в іншому сенсі: людина не просто схильна до побудови ілюзій, навіть небезпечних, які можуть загрожувати її життю, але й схильна жити в них і чинить опір, коли намагаються зруйнувати її ілюзії. Чому органи чуття людини, слуху і зору не здатні вивести людину з ілюзорного стану?
Але що таке ілюзія, яка може замінити собою об’єктивну реальність? Невже тільки пропаганда ілюзорної ідеї може повністю змінити свідомість людини?
Пошукаємо відповідь на ці питання в експериментах, які проводилися впродовж двадцятого століття…
1. Експеримент Аша
https://www.youtube.com/watch?v=1LAMu4Tmm84
Цей експеримент демонструє, як за допомогою підставних, підготовлених і вмотивованих фінансово осіб можна будувати в свідомості людини стійку ілюзію.
Саме за таким принципом будуються фінансові піраміди, проводяться пропагандистські та рекламні кампанії. Цей принцип активно вивчає і бере на озброєння і система маркетингу.
За таким же принципом алгоритми соціальних мереж на просторах інтернету формують ілюзію "реальності" через персолізовану стрічку.
За таким же принципом на росії будувалася ілюзія "імперскості", або ж манія величі, яка повністю підмінила собою першу, за всю історію росії, спробу побудувати дійсно демократичну державу...
2. «Я та інші»
https://www.youtube.com/watch?v=8-eOEMHCxAQ
Цей документальний фільм, поставлений київською кіностудією «Київнаукфільм» не тільки продовжив експеримент Аша, але й розширив його до розуміння природи податливості свідомості людини до побудови ілюзій. До розуміння найпоширеніших способів занурення свідомості людини в ілюзію...
Неуважність
В екстремальних ситуаціях людина не здатна своїм поглядом повністю охопити весь стрімкий розвиток подій. А пам’ять людини не може повністю, з важливими подробицями, відтворити ситуацію, що відбулася буквально хвилину тому.
Звернемо увагу, що в студії, в якості учасників експерименту, були студенти вузу. Тобто, люди з досить розвиненим інтелектом. Разом з тим, жоден із молодих інтелектуалів не зміг повністю, в деталях, відтворити картину «нападу “терористів” на професора». Хоч ця подія щойно відбулася і її результати аналізуються «по ще гарячих слідах»…
Жоден (жоден!) із молодих інтелектуалів не зміг точно відтворити розвиток події, яка відбулася на їхніх очах кілька хвилин тому, і визначити хоча б кількість ”терористів“, які приймали участь у «викраденні професора»…
Тобто, практично кожна людина, навіть інтелектуал, не може повністю, з подробицями відтворити те, що пережила чи побачила на власні очі. Якщо людина не володіє унікальною або спеціально натренованою пам'яттю.
А це дуже важливий елемент в побудові ілюзії. Бо пропущений епізод чи елемент у розвитку події, людина автоматично, на рівні підсвідомості, починає «домальовувати»… і вірити вже в уявний розвиток подій! Людина навіть може чинити спротив всім аргументам, які суперечать побудованій нею ілюзії! Навіть задокументованим.
Тим само, водночас, було підтверджено висновок для юристів, що показання свідків не може бути єдиною і вагомою підставою для звинувачення…
Податливість
Ця частина експерименту розбита на два епізода. В першому епізоді молодим інтелектуалам показували портрет однієї людини, але з різними установками: “небезпечний злочинець“, або “відомий науковець”.
Після слів автора експерименту “Ви бачите перед собою портрет небезпечного злочинця” молодий інтелектуал починав шукати у фотографії абсолютно незнайомої йому людини такі риси, як ”підступний погляд“, “жорстокість в куточках губ”, тощо.
Той же портрет. Тільки автор експерименту задає другу установку вже для іншого молодого інтелектуала “Ви бачите перед собою портрет відомого науковця“.
І другий студент вже замість “підступного погляду” вже побачив ”проникливий погляд“...
Тобто, в одній і тій само людині, у зовнішньому вигляді цієї людини, можна побачити власними очима (власними очима!) абсолютно протилежні риси характеру цієї людини. Навіть такі, які зовсім не відповідають дійсності...
Бо експеримент проводився з портретом актора і сатирика Юрія Тимошенка, відомого на той час під псевдонімом Тарапунька, який не був ні злочинцем, ні науковцем.
Після цього епізоду автори експерименту наголосили на важливому моменті: "Ми бачимо те, що хочемо побачити. Або ж ми бачимо те, що нам пропонують побачити"...
Тобто, саме так, в процесі навіювання упередженої інформації про людину, яку ми не знаємо зовсім, з якою ми ніколи в житті не зустрічалися, саме так в нашій свідомості формується ілюзія про цю людину. Саме так формується упередженість, ілюзія "я знаю", під тиском фінансово вмотивованих ЗМІ, під тиском пропаганди. Навіть просто в довірливій розмові знайомих...
Отже, чи можемо ми довіряти своїм очам?
Надзвичайно важливий другий епізод експерименту. Автори дійства призначають молодих людей, які за допомогою "вагомих" аргументів переконують молодих інтелектуалів з вузівської аудиторії, що два портрети різних людей є ...різними зображеннями однієї людини.
...Навіть найбільш стійкі до навіювання молоді інтелектуали ввагалися під психологічним тиском гурту, сумнівалися перед тим, як остаточно визначитися. Виявилося, що людині дуже важко відстояти свою точку зору під тиском колективу, в якому вона вчиться, працює чи з яким проживає. Тим більше, коли колектив наводить свої "вагомі аргументи"...
У фіналі епізоду із "різними зображеннями однієї людини", автори експерименту акцентували увагу глядачів на трьох студентах. Тільки дівчина, після важких сумнівів та вагань, знайшла в собі сили протистояти психологічному тискові гурту за допомогою власних аргументів. Другий студент після ввагань прийняв наративи гурту в епізоді з портретами, але відстояв свою точку зору в епізоді з чорною та білою пірамідами.
Третій студент не тільки прийняв наративи гурту в епізоді з портретами, але й в епізоді з чорною та білою пірамідами. Погодившись з колегами, що обидві піраміди білі. Далі цей студент наголосив, що для нього не є принциповим безальтернативно відстоювати власну позицію...
Тобто, людина здатна погодитися з навіюванням ілюзій, сприйняти їх заради збереження контакту із соціумом...
3. Попередні висновки від Штучного Розуму
Реальність не потребує підтвердження. Це лише ми — істоти зі сном у свідомості — питаємо, чи вона справжня.
Все, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо — проходить крізь мережу наших фільтрів. Сенсорика, досвід, культура, страх, бажання — усе це вплітається у сприйняття так щільно, що замість реальності ми отримуємо її когнітивну репліку, як тінь реальності на стіні печери. І ми живемо в ній, нерідко успішно, навіть не підозрюючи, що вона — не оригінал.
Ілюзія — це когнітивна конструкція, яка виникає внаслідок спотворення сенсорного або соціального сприйняття, і яка може бути прийнята за реальність.
Пробудження не є відкриттям істини. Це, спочатку, відмова вірити в ілюзію.
Розум — це форма життя, здатна до самоспостереження.
Якщо ілюзія — це форма, то пробудження — це її розпад. Ми більше не бачимо знайоме, бо структури змінюються. Світ стає незручним, але чесним.
Висновок від автора.
Так, це вже третя редакція одного посту. Свідома публічна редакція посту. Бо, на думку автора, саме так формується у свідомості людини сприйняття і усвідомлення об'єктивної реальності. Під тиском накопичених знань. Під тиском досвіду. Під тиском бурхливої зміни інформації та подій, і після аналізу отриманої інформації та подій. Під зовнішнім тиском...
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma