"Коли закінчиться війна" - коментар під повідомленням про чергову терористичну атаку агресора.
Такі люди не розуміють (якщо реальні) що питання неправильне: слово не "коли" а "як" тому що "просто" вона вже закінчилася: в 1920, 1994 і 2014 - і сьогодні, через сто, тридцять і дванадцять років ми живемо і відчуваємо наслідки того "миpу".
У ці дні в повітрі літає щось таке - і не треба сильно гадати що. "Ідея" проста настільки ж наскільки вона наївна (викресліть) тупа. Ні викресліть: не тупа, розумна тільки в старому неодноразово грабельному плані: серйозна чи критична проблема може просто вирішитися сама собою, просто підморгне і піде - якщо тільки досить довго не помічати її - і, зокрема, розігруючи наївність. "Гітлер просто зрозуміє і буде мир". Tрeбa лише дочекатися. Ні, не лікується ніяк - тільки всі тими ж граблями по тій же потилиці.
У кращих глибинних традиціях умиротворення агресора давайте згадаємо тут, до слова:
2008, практично весь вільний Захід: жертва винна в агресії.
2014, президент Обама та ліберальний Захід: мінімальна реакція.
2022, президент Байден: "рийте окопи" - а меморандум? Але ж це просто слова.
мудрий, вільний Захід сьогодні терпляче чекає, поки новий Гітлер у Європі щось таке зрозуміє. "Путін має залишити Україну сьогодні" – ви чули таке? Навіть миша не прошепотіла. "Міжнародне право".
А я згадаю ще приклади вище 2014 (дванадцять років) та 2022 (чотири). А з тим, що ми бачимо сьогодні це просто збіг - чи Історія вже починає розрахунок, за мірою? Варто замислитись – а раптом не збіг?
Гаразд, це лише невеличкий коментар для тих, кому цікаво, але ось справжнє запитання: чи хоче Україна брати участь у цих іграх? Чи принесе це справжній мир - або лише черговим рядком у довгому листі 16.., 18.., 1920, 1994, 2014, .....
Щойно, на наших очах мудрі цього світу (західного особливо) зробили умовному "Путину" черговий подарунок: ти давай роби що хочеш - а коли "зрозумієш" у нас вже готові букети, фанфари тa "угода". Тільки як кажуть, шепни. Циркове дешеве ще й, шоу - перед Історією. Ну і що тут додати, до сцени?
Путін нічого не зрозуміє. Сьогодні він знає, що можна тягнути до виборів - так, ще не близько, але ж він добре знає що крім дешевих слів йому нічого не буде.
Демонстрації, дивися Путін ой що буде - не допоможуть. Путін буде тягнути рівно стільки, скільки йому дають. Танкери пливуть. Усть Луга працює. Дешеві пантоміми закінчаться так само як і завжди: щоразу - тільки ось час повернути вже не можна. Україна має три місяці - як використовувати їх це вибір, який може мати вирішальне значення для історії. Зміни маршруту, виходу з колії через вчорашні трюки – не існує.
Вихід – не в танцях, пантомімах та демонстраціях – а в результатах. Результати, які існують у реальності, фактах, щодня - не тільки картинках для заспокоєння.
60, 70% (експерти визначать) енергії, яка живить агресію, має стояти - щодня.
50%, 70% портів країни-агресора мають стояти, щодня: на експорт всього взагалі, імпорт всього що має найвіддаленіше відношення до агресії.
До 100% всього, що рухається з країни агресора в окуповані території України – і в них що мають будь-яке відношення до агресії – має вражатись: щодня.
Такі результати можуть реально змусити кліку замислитись. Не про якийсь "миp" зрозуміло: про наступні тижні їхньої влади.
Коли кліка бачитиме реальну загрозу своїй владі на відстані тижнів - вона може і швидше за все згадає про "миp". I це все, що ми знаємо про миp сьогодні. До тієї точки єдине що можна зробити реально - це домагатися і підтримувати результат. Числа, просто.
Це дійсно вирішальні дні та тижні в історії України щонайменше на покоління: див. вище. Нічого невідомого тут нема. Результати відчинять двері в майбутнє – а драми та пантоміми доведеться розповідати під сумні пісні як черговий упущений шанс.
Але коли результат буде тут з нами - в реальності (я вірю), Рютте обов'язково встане з глибокого сну (само) навіяної наївності, гордо підніме голову і скаже: "Ми знали, що саме так буде. Ми стояли поряд".
І миша не поскаржиться.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma