Привернула увагу така от публікація на блогах Юа.Інфо. Залишу ось тут посилання, поцікавтесь.
Таке цілком може бути. Особисто я переконаний у тому, що такі вузькі соціальні групи свідків совєцьких перемог, мощі червоних танкових колон та власної упевненості у законності агресивних імперських воєн й надалі продовжують жити у власному паралельному світі. На це ще накладається те, що більшість із цих людей за 30 років не спромоглися перелаштуватися на життя поза межами совка. Колись вони були першочеговиками у чергах на отримання обмежених соціальних благ, а тут хуяк, і стали баластом.
Не всі з них є такими. Є достойні офіцери, гідні сини Батьківщини. Проте, ці люди завжди розуміли ворожість совка до світового оточення та постійно наголошували на неприпустимості афганської війни. Це я із власного досвіду скажу.
У житті мені доволі часто треба було спілкуватися із ветеранами афганської війни. І тим, хто був там офіцером, солдатом або цивільним. Так от більшість цих людей із захватом розповідало як вони там героїчно воювали, дуже шкодували, що погані америкоси надсилали стінгери, бо їх корєша згоріли під час вильоту на відпрацювання кішлаків, відверто не розуміли чого це місцеві не хотіли їх бачити та могли стрельнути у дукані. Могли годинами розповідати казки про найкращі спецнази, ведеве, льотчиків. Начіплювали на форму усі можливі та неможливі медалі. Та багато іншого. Році так у 2005 у одного такого дєятєля, що займав нормальний такий начальствєнний статус, вся стіна в кабінеті була завішана медальками, вимпелами, прапорцями та іншою поїбенню, яку він типу отримав в афгані. І всі відвідувачі повинні були аж присідати від значущості цього персонажа. Ділова розмова починалася лише після вислуховування саги про звитягу та обов’язкового ритуалу підкреслення значущості вкладу у перемогу над світовим злом.
Значна частина із них на зламі епох перейшла в бандити. Пролізли на високі посади та потягнули за собою таких самих. Почали тусити 15 лютого біля лаври, вимагати до себе уваги, витискати пільги. А ще дуже полюбляли розсилати в комерційні та не дуже організації листи із вимогами терміново допомогти у святкуванні, виділити, надати, забезпечити, привезти, відвести, нагодувати. Бажано безкоштовно, бо вони їх захистили. Від чого не зазначалося. Мабуть від американськой воєнщини. А окремі із них дослужились при Україні до генеральських погонів та бігли за лєгітімним аж до ростова. Нє, не переслідували. Чемодани несли.
Лише декілька із афганців після міцного чаю відверто казали про згубність тієї війни, втратах, хворобах та страхах, ховали державні нагороди у шафи, аби не було непотрібних питань. Могли відверто сказати, що їм протистояли не гірші вояки, а в чомусь і кращі. Вони не зайняли високих посад, не збудували хмарочосів в Пущі-Водиці та мовчки пішли захищати Україну у 2014. А ще намагалися чомусь навчити салабонів у кирзових чоботях під час польових виходів у Гореничах у далекі дев’яності.
От і маємо у Маріку те, що маємо. Якщо це правда, то кацапи отримують велику кодлу реально агресивних та зобіжених поліцаїв. Лєнін в головах гірше за атомну бомбу.
Підсумовуючи хочеться запропонувати на майбутнє єдиний державний принцип для вшанування українських героїв. Принцип простий – захищав Батьківщину від смертельної московітської навали – отримуєш все, що може дати держави й суспільство. Розповідаєш казки про боротьбу за все хороше проти усього поганого – йдеш за руським кораблем. Починаєш вийобуватись – отримуєш велику торпеду в корму.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma