Хоч як дивно, але схеми позичені політологами з культурної царини, де давно і надійно перемішалися стилі та жанри, продовжують собі спокійнісінько собі жити в оригінальних кубельцях. Тобто там, звідки їх періодично дістають – чи то для ревізії, а чи для поповнення власної, авторської «оригінальності».
Здавалося, за часів постмодернізму такі речі в літературі давно вже відіграні. Але, виявляється, не в українській. Тим паче, сучасній, яка й досі, як побачимо, пасе зади.
Так, наприклад, автори збірки "Котигорошка. Заплутані казки" (Х.: Ранок) звертаються до класичних казкових сюжетів, переосмислюють їх і творять нові тексти — казки на новий лад. Загалом у збірці вміщено вісім «заплутаних» казок від українських дитячих письменниць. Це, звісно, не такі ефективні постструктуралістські вправи на зразок "Гіпограм і дескрипцій" (1997) автора сих рядків, коли з таких самих клясичних зразків (віршів Тичини, Сосюри та ін.) методом розбору і реконструкції складалися принципово нові за жанром оригінальні твори, але теж непогано.
Так, Анастасія Лавренішина розповідає альтернативну історію Колобка, Галина Ткачук знайомить читачів з Оленкою Зміючкою, а Оксана Лущевська представляє Марі — мудру дівчину з високим IQ. Аліна Штефан у своїй казці мандрує на планету 581g до «кривенької качечки» Кіри, казка ж Мії Марченко переносить читачів на Поділ, де Кожум’яка й царівна Анна рятують Київ. Валентина Вздульська по-новому розказує історію пса та вовка, а Саша Кочубей презентує нову героїню — Котигорошку. І на завершення — притча-казка Ані Хромової про серце в залізній скрині. У будь-якому разі, таке "оживлення" хрестоматійного матеріалу може сприяти не лише реанімації українського фольклору, але й використанні його у більш актуальних текстах для малечі.
Ілюстрація – Waldemar von Kozak
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma