Якщо не вірити в дива, то життя видасться надто прісним і нецікавим. Але те, що коїться в цій історії, зазвичай перетворює звичну дійсність на магічну реальність. Повірити в яку – означає пуститися класичного берега стандартної оповіді й пуститися в карколомну тестуально-візуальну подорож разом із героями цієї книжки, які поєднують в собі дві вищезгадані риси – буденність і магію.
«— Швидкість кота, який лізе крізь хащі, значно вища, ніж швидкість хлопця, який стриже кущі, - кажуть герої цієї оповіді. - Почувши ці слова, Лада перекинулася через голову і стала кицькою. Разом із Мирчиком, який і так був у вигляді кота, вони прожогом пірнули в кущі».
Тож не дивно, що на початку цієї історії нас одразу попереджають, що котулаки — це люди, які навчилися перекидатися на котів, і які найчастіше трапляються в Києві та його передмістях. У будь-якому разі, «Котулаки і цвіт папороті» Галини Ткачук – найцікавіше з магічного читва, яке тільки можна вигадати цієї зимової пори. Проте навіть герої цієї книжки знають, що чаклунство – ще не запорука успіху. І хоч котулаки в попередній історії з магічної серії і знайшли чимало цінних фоліантів, проте цього разу, щоб отримати справжні чари, вони мають усі разом вийти на змагання з іншою командою звірулаків.
«— Отже, починаємо наше свято! — загорлав раптом Дятел Обачний і теж вийшов у центр кола. — Сьогодні на пошуки цвіту папороті вийдуть дві команди. Наше славне селище Добрий Дуб на цьому змаганні представляє команда «Котулаки». У її складі — правнуки Малини Зловісної під керівництвом Євгена Петровича! Ваші оплески!» Зрозуміло, що переможці змагань цього разу здобудуть цвіт папороті. І ясно, що Мирчик, Лев, Лада та капітан команди Євген Петрович з усіх сил намагатимуться вибороти перемогу, хоч довкола й кояться дивні й нелогічні речі. Що це означає та який стосунок має до справжньої давньої магії, варто дізнатися у новій історії про котулаків. І будьте певні, що без карколомних пригод при цьому не обійдеться.
«Тунель над стежкою ставав усе нижчим і нижчим. А потім зовсім зник. Перед котулаками постала густа стіна кущів. — Ну що ж, — зітхнув Євген Петрович, — стаємо котами. Ножиці доведеться залишити тут, — і поклав їх на стежку. Однак Лев одразу підібрав ножиці. — Проріжемо собі шлях. — Леве, це нерозумно, — відповів Євген Петрович. — Швидкість кота, який лізе крізь хащі, значно вища, ніж швидкість хлопця, який стриже кущі. Почувши ці слова, Лада перекинулася через голову і стала кицькою. Разом із Мирчиком, який і так був у вигляді кота, вони прожогом пірнули в кущі. — У вас свій план, а в мене свій! — уперто відповів Лев».
Галина Ткачук. Котулаки і цвіт папороті. – Х.: Ранок, 2025
Ілюстрації: Іван Кравець
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma