Enigma Enigma

Khrystyna Kishyk (Христина Кішик)

2019-12-25 12:14:02 eye-2 3255   — comment 1

красиво

цей текст про одну тітку
але я ніколи так до неї не зверталася
тільки цьоця
Ярослава.
коли я була мала і дуже некрасива
у мене красивими були тільки мрії
і більш нічого.
одного дня я знайшла в шафі заховані туфлі
такі святкові неймовірні білі
я захотіла бути такою ж святковою.
на моє запитання звідки ті туфлі
і чи можна мені їх взути
вона відповіла дуже просто
бери. взувай.
ці туфлі
це доля
або те що від неї залишилось.
і я взувала і ходила по блискучому лакованому паркету
в білих блискучих лакованих туфлях
із золотими обідочками.
в той момент я була неймовірно щасливою
і красивою
я знала що у мене на ногах не просто туфлі
а справжнісінька доля.
я носила долю зі золотими обідочками на ногах
і мені було страшенно цікаво знати
чи у всіх людей доля така ж
к р а с и в а!
бабця мені розказала історію про яку
ніколи не промовляли вголос бо вона
була така ж страшна як найстрашніша хвороба або
смерть.
любов яка стала живою смертю для моєї цьоці
і затиснула її у смутку забрала повітря
залишила тільки час і спогади
коли несправедливість пече жаром в серці
але ти живий і живеш
к р а с и в о!
за три дні до їхнього студентського весілля
коли уже вся гостинність була домовлена
і люд мав гуляти красиве весілля
вона отримала телеграму від свого нареченого
що весілля не буде.
в смітник полетіло все і сукня і вельон і запрошені гості
тільки дивом бабця чомусь заховала туфлі
які я потім знайшла і некрасивою малою дитиною
ходила в них по паркету
гордо тримаючи на ногах справжнісіньку долю
або те що від неї залишилось.
коли минулого літа цьоця тримаючись за серце
розповіла мені що серпень для неї був таким дивним
я не одразу зрозуміла що так важко може тривожити
жінку якій шістдесят і яка має велику силу до життя.
вона розповіла що до неї одного ранку приїхав Він
і вперше за 40 років вони побачили один одного
поговорили після тієї телеграми і скасованого весілля.
чоловік якому уже за шістдесят стояв на колінах і плакав
і вона
не плакала стояла просто не дихала
одразу впізнала свого Ігорка.
вони були такі як діти дивилися один на одного
тримаючись за руки і просто мовчали.
мовчали мовчали мовчали за всі прожиті роки
за нові сім'ї, за дітей, за сонце і ніч
за серце і смерть
за все що не склалося в кожного з них
у житті порізно. про нові любові щасливі у яких
насправді прожили нещасливі життя. кожен.
за думку щодня, молитви, образи, пробачення, прощення
рак
просто про все промовчали.
і вона мені сказала що це все було так
к р а с и в о !
я здивувалася і подумала як
як він знайшов її і хіба можна було його відпускати ще раз.
а вона доторкнулася рукою до свого серця
і до мого також
сказала що увесь той час кожного дня він у неї був там
і тепер воно уже не болить
і це воістину так красиво коли уже нічого не треба.
ці білосніжні лаковані туфлі із золотими обідочками
ще стоять у моїй шафі але я їх уже давно не взуваю
малою некрасивою дитиною я ходила в них по блискучому
паркету і викривила підбори у різні боки.
вони заховані але їх уже можна викинути на смітник
бо доля має бути неодмінно
к р а с и в о ю!
я тримаю руку на серці і говорю ці слова
чи тобі теж так само красиво?

#я_не_пишу_вірші

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma