Enigma Enigma

Synytsia.

2020-05-30 16:17:37 eye-2 2977   — comment 0

Кубанець Уваров – отаман Холодного Яру в 1919 р.


На заклик бувшого осаула Холодного Яру Юрія Залізняка в “Літописі Черв. Калини” за жовтень 1932 р., давати матеріяли до історії Холодноярщини 1918-1922 року – подаю відоме мені з 1919р.

Нажаль я щойно недавно прочитав “Літопис” за грудень 1931 р., де “не зовсім вірно” освітлені події, свідком яких я був, і головне постать Кубанця Уварова, який грав значну ролю в боротьбі.

Осаул війська Кубанського Уваров прийшов у ті околиці на весні 1919 року з відділом, який налічував до 1000 чоловіка і підлягав отаманові Григорієву. Відділ посувався залізницею Знаменка – Цвітково і занявши Бобринську, розпочав наступ у напрямку Черкас, відбираючи у більшовиків стацію за стацією. 15 травня, з початку панцирний потяг Уварова, а потім і весь відділ повели наступ на Черкаси.

Місто боронили 1-й і 2-й совітські полки, і 1-й комуністичний баталіон, який складався з місцевих, комуністично настроєних жидків. Ще до наступу Уварова, 2-й совітський полк, який складався переважно з селян, збунтувався і хоч не виступив активно проти других частин, але відбив у Черезвичайки 55 чоловіка українських інтелігентів, студентів і місцевих старшин, які були заарештовані 1 травня за підготовку повстання проти червоних і яких Чека везла на розстріл. В числі їх був і я.

Потім цей полк заняв стацію і не пустив більшовиків евакуватись і евакувати майно на Полтавський бік. Місцева комуністична влада, якої полк не зачіпав – вела з ним переговори, намагаючись переконати його, щоб виступив на фронт.

15 травня розпочався бій за місто.
Завдяки тому, що около 200 чоловіка Уварівської кінноти, обійшовши тримаючі фронт червоні частини, вірвалися до міста, – піднялась страшна паніка. З влади мало кому удалося втекти. 1-й комуністичний баталіон, який маючи в своїм складі около 400 чоловіка, займав позицію в старих російських окопах около Санітарного городка, кинувся в безладі тікати до ліса і його майже цілого вирубала кіннота. 1-й сов. полк, який відступав до мостів – теж був розбитий. З 2-го сов. полку частина розбіглася, а частина приєдналася до відділу Уварова.

Захопивши місто, Уваров держав його коло тижня часу. За цей час до його відділу прилучилося багато шкільної молоді і місцевого населення. Відділ збільшився до 1500 чоловіка, мав 24 кулемети і декілька гармат на потягах.

За цей час червоні, підтягнувши сили, декілька разів пробували наступати на Черкаси за Дніпра, але їх відбивали. В Уварівців особливою відвагою відзначилася ґрупа матросів Чорноморської фльоти, які з кулеметами боронили міст через Дніпро. Коли повстанці, залишивши місто, стали відходити в напрямку Бобринської, вони залишилися стримувати ворога на мості, щоб дати змогу відійти потягам і всі загинули б’ючись до останнього.

Дійшовши до ст. Білозірря, через те, що халізнична лінія далі вже була захоплена більшовиками, Уваров наказав залишити потяги, попсувати гармати на панцирнику, і взявши в Білозіррі підводи під кулемети і набої – повів свій відділ в напрямку Чигирина.

По дорозі нас догнав Смілянський повстанчий загін, який складався з невеликої кількости кінноти під командою сотника Ліхарева. Від них ми довідалися, що большевики вже заняли Смілу. Цей загін прилучено до кінноти Уварова як окрему сотню.

До Чигирина підійшли скрито з боку Пісчаних кучугурів за Тясмином і захопивши атакою кінноти міст, стали наступати на місто. В Чигирині стояв червоний Чигиринський полк під командою Коцура, який складався переважно з місцевих селян. Не очікуючи небезпеки з цього боку, полк не встиг приготуватись до бою і залишив місто.

В Чигирині стояв відділ Уварова два тижні, маючи незначні сутички з озброєними відділами околишних селян, які були під впливом Коцура і держали сторону червоних. За цей час кіннота зробила декілька удачних нападів на червоні частини, які зявлялися в поблизу залізниці.

Наша розвідка донесла, що оклишні села, разом з Коцуром готовили загальний наступ на Чигирин, але довідавшись, що Холодноярські села з отаманом Чучупакою готуються в такім випадку вдарити на них з заду – облишили свій замір.

Населення самого Чигирина, де було багато свідомої української інтеліґенції, ставилося до нас прихильно. Відділ мав вигляд реґулярної частини, всі кулеметчики були одягнені в німецькі стальові шоломи. Вечерами грала наша трубна орхестра, яка складалася з добровольців-студентів Черкаської ґімназії.

В місті панував зразковий порядок. По наказу Уварова розстріляно двох козаків, захоплених стежею на грабунку, в той час, як при “червоних” коцурівцях грабунки, особливо жидівського населення були звичайним явищем.

Коли більшовики стали підтягувати під Чигирин сили, Уваров рішив відвести свій відділ в околиці Холодного Яру. Перейшли з Чигирина до містечка Медведівки. Пересуватись далі не можна було не порозумівшись з місцевою повстанчою владою. В Медведівці зібралась нарада, на яку приїхали представники Холодного Яру з отаманом Чучупакою. З початку виникла суперечка, бо ні один з отаманів не хотів признати другого старшим.

Чучупака був молодий хорунжий, син бідного селянина з с. Мельників. Під цей час його постійний відділ налічував не більше 400 чоловіка, але він користувався великим авторитетом серед околишнього населення, яке майже все було озброєне і добре зорґанізоване. Уваров – козацький осаул, надзвичайно відважний, умів поривати за собою козаків, як старшина був старшим і більш досвідченим від Чучупаки. Відділ його, як не лічити пів тисячі, які в скорім часі розійшлись по домах, налічував до тисячі добре здисциплінованих вояків. Він мав прекрасний загін кінноти і більш двацяти кулеметів.

Ідейного розходження між обома отаманами не було, бо Чучупака боровся за незалежність України, а Уваров, хоч і не зовсім чисто балакав по українськи, ставив за ціль боротьби незалежну українську державу вкупі з Кубанею.

Погодилися на тім, що Чучупака в чисто військових справах уступив першенство Уварову, а сам залишався отаманом місцевости з правом рішаючого голосу в справах боротьби. Постійний відділ Холодноярівців підпорядковувався Уварову. Мобілізація Холодноярських збройних сил, в разі потреби, – лежала на Чучупаці.

Після цього відділ Уварова перейшов до Мотриного монастиря в Холодноярськім лісі. Для облекшення постачання частину його розташовано в поблизьких селах. Дві сотні піхоти і моя кулеметна чета були поставлені в с. Головківцях.

Мушу зазначити, що такого приятного і турботливого відношення населення, як в районі Холодного Яру, я ні до того часу, ні опісля не зустрічав.

На Зелені свята школу, в якій я стояв з кулеметчиками, буквально заатакували жінки і дівчата, які понаносили і печеного і вареного, найкращого, що було в них самих. Козаків три дні перетягали, частуючи, з хати до хати.

За декілька днів ми зробили наступ на села Стару і Нову Осоту, які були заняті значними силами більшовиків. Після впертих боїв відігнали червоних аж до Олександрівки, де їх прикрили гарматним вогнем панцирні потяги. В цім бою згинув помішник Уварова, Галичанин, призвища якого не памятаю. Через деякий час загін висланий з Холодного Яру захопив в ночі Олександрівку і взяв в цукроварні велику кількість цукру для свого постачання.

Більшовики весь час підсилали свіжі частини, щоб зліквідувати Холодний Яр, але ті частини, наслухавшись від селян поголосок про силу Холодного Яру, йшли неохотно, стараючись витягнути повстанців для бою за межі лісів. Зрештою, йти в гористі ліси, пересічені глибокими ярами, не маючи місцевих провідників, при ворожості і бойовій зорґанізованості населення, було дійсно річю небезпечною.

Холодноярці не заставляли себе довго просити і часто робили самі напади на ворожі частини, які вінком оточували Холодний Яр знущаючись над дальшими селами.

В половині червня, нічним нападом кінноти і піхоти знищено в селі Плескачівці цілий курінь більшовиків. В цім бою захоплено шість кулеметів, 40 скринь гарматних і багато рушничних набоїв, і 150 чоловік полонених. Окрім того було ще багато дрібних боїв. Кіннота часто псувала залізницю, яка проходить в 15 кільометрах на захід і робила напади на потяги.

В кінці червня Коцур з своїми Чигиринцями, підтриманий червоними частинами, повів наступ на Холодний Яр з боку Суботова і захопивши Медведівку рушив лавами на Мельники. Наші відділи і “наборзі” змобілізовані Чучупакою селяни під проводом обох отаманів і заступника Чучупаки Деркача, пішли в протинаступ і відкинули наступаючого ворога назад. Бій був надзвичайно упертий. З боку Холодноярців упало одинадцять чоловіка і було кількадесять ранених. Більшовики і Коцурівці понесли втрат самих убитих к. 80 чоловіка. Переслідування ворога не вдалося, бо одно наше крило вийшло під коцурівське село, звідки щедро почастували нас кулеметним вогнем, в той час, як по протилежному крилі Коцура, ззаду, через Тясмин, било з кулеметів село Трушівці.

В скорому часі до Холодного Яру пробралося два представники Уряду У.Н.Р.

Не знаю, які інструкції вони привезли, але на нараді штабу вирішено, що Уваров з своїм відділом і охотниками з місцевих Холодноярців пробється через оточуючі місцевість червоні частини і відтягнувши їх увагу на себе, піде на зєднання з отаманом Тютюником, а Чучупака з останніми Холодноярцями зостанеться на місці боронити місцевість.

З Уваровим виступило около 200 чоловіка кінноти і коло 400 чоловіка піших. З цим відділом пішов і я.

В Жаботині піймали ми переодягненого більшовицького розвідчика, від якого довідались, що червоні стягають сили для рішучого наступу на Холодий Яр.

На другий день у досвіта наш відділ розпочав наступ на ст. Райгород, щоб перейти на другий бік залізниці. Сили ворога оказалися більшими, як можна було сподіватися. 5-й і 6-й совітські полки займали вигідну позицію вздовж залізничної лінії. Їх прикривали гарматним вогнем два панцирні потяги. Бій тягнувся від 4 години ранку до дванацятої, коли перемога стала схилятись на сторону повстанців. Уваров, який сам керував боєм, на чолі кінноти заатакував на правім крилі панцирники, які, боючись, що кіннота зірве їм ззаду шлях – почали утікати. Кіннота зірвала залізницю і зявившись ззаду ворожої піхоти – наробила паніки. Наша піхота в цей час наближалася до стації, але ззаду неждано появилось яких триста чоловіка ворожої кінноти, яка надіспівши з Бобринської зайшла нас ззаду. Ворожі панцирники, побачивши це, перейшли знову в наступ і сильним вогнем відрізали нашій кінноті, яка була вже по той бік залізниці, можливість вернутись. Вистрілявши набої, оточені з усіх боків ворогом – ми склали зброю.

Нас погрузили в ваґони і відставили до Київа. Декому вдалося по дорозі втекти. Кільканацять людей, в тім числі і брата сотника Ліхарева, розстріляли.

Вже в Київі, у таборі, я чув, що коло Холодного Яру іде ще боротьба і що Уваров знову оперує там з своїм загоном. Утікши від більшовиків і попавши на рідну Черкащину, я довідався, що він надзвичайно смілим наскоком, з одною тільки кіннотою, ще раз після того займав Черкаси і що його в невдовзі потім вбили більшовики в бою десь коло Знаменки.

Написав: Сергій Полікша

З матеріалів журналу “Літопис червоної калини”, – 1933 р., ч.5 , с.16-18.
Режим доступу: Архів визвольного руху
На фото Федір Уваров.
Режим доступу: Wikimedia Commons


Підтримати проект:
Патреон: https://www.patreon.com/synytsia_blog
ПриватБанк:  5363 5420 1028 0445 (Синиця Ярослав Дмитрович)

Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog

 

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma