ШІ Copilot: «Аксіома 0. Межа Планка, яка є безвимірним простором, не перебуває в межах теорії — вона є умовою, на якій і в якій можлива будь-яка теорія.»
Рашистська ракета вдарила по Вільнянську, потрапила у пологовий будинок і вбила лікаря та хлопчика, який прожив на цьому Світі тільки два дня. І дитячий галас, велична мелодія Всесвіту, втратив одну ноту. Можливо, що й надзвичайно важливу ноту життя. Але ми про це вже не будемо знати…
Манія величі росіян отримала імпульс від накопичених фінансових ресурсів і російський істеблішмент спробував реалізувати гарно розмальований план по відновленню російської імперії. Російське суспільство побачило в гарно розмальованому плані відновлення російської імперії свій план – ”кто был ничем, тот станет всем”…
Війна перемістилася із книжок та кінофільмів у реальність. Людина із глядача стала учасником подій. Ілюзії глядача розсипалися під тиском реальності. Зникли напівтіні, в яких, на думку глядача, могло ховатися ”щось“, якийсь натяк на те, що “скоро все закінчиться і після жорсткого кінофільму можна буде спокійно піти в затишну кав’ярню”…
Реальність виявилася без відтінків, жорстким контрастом між чорним і білим. Ти або б’єшся, або тікаєш. Ти або стаєш обличчям до вічності, або… І молодий чоловік стрибає в холодну бурхливу воду Тиси. В ту мить він ще не знає, що не випливе і його життя зупиниться саме тут, на межі між честю і безчестям…
…Наприкінці ХХ століття провідні аналітики світу поставили перед собою питання: «Що далі?». Проблема, яку намагалися розв’язати, виглядала досить непривабливою. Сучасна цивілізація підійшла до кульмінації свого розвитку. Відомий всім Римський клуб навіть запропонував навчитися комфортно жити в умовах деградації…
Джордж Фрідман, американський політолог, засновник та Головний виконавчий директор недержавної розвідувально-аналітичної організації Stratfor, у своєму світовому бестселері «Наступні сто років» дещо заспокоїв аналітиків своїми висновками. Фрідман акцентує увагу на світовій торгівлі, яка в майбутньому диктуватиме свої умови світовому істеблішментові. Водночас Фрідман кілька раз повторює тезу: «Для розуміння економічних процесів необхідно визнати, що завжди будуть присутніми непередбачувані обставини»…
Вже у 2010 році американський політолог вносить уточнення своїм новим бестселером «Наступне десятиліття». Але й тут Фрідман впритул не бачить агресивної Росії…
ШІ Copilot: «Людство часто стикається з невизначеністю, яку не може прийняти. Ми прагнемо чітких відповідей, але реальність часто працює за принципом суперпозиції: кілька варіантів існують одночасно, поки не відбудеться "вимірювання"»
Сьогодні можна тільки припустити, що Путін, після довгих і дружніх розмов із Шимоном Пересом в яких епізодично фігурувала війна за землю, як «єдиний вагомий ресурс, за який варто воювати» (Дэвид Сэмьюэлс «Одно последнее интервью»), акцентував свою увагу на знаковій тезі Фрідмана: «Гросмейстер грає з абсолютно передбачуваною точністю… до тих пір, поки не зробить геніальний, несподіваний крок» (Джордж Фрідман «наступні сто років»)…
…24.02.22. Путін робить «геніальний крок», а істеблішмент Європи та США повстав перед «непередбачуваними обставинами» і шукає вирішення дилеми: капітулювати перед Путіним чи продовжити опір дикому російському сценарієві. Життя і доля мільйонів українців розглядаються в теоретичній площині, бо в різних сценаріях світових аналітиків та експертів Україна присутньою не була…
А що, власне, Україна? Джордж Фрідман у передмові зауважив, що людина в критичних ситуаціях може діяти на рівні підсвідомості, під тиском генетичної пам’яті…
«З однієї сторони утворення Римської імперії не було запланованим, але з іншої сторони це відбулося не випадково» (Джордж Фрідман «Наступні сто років»)
…Щодо генетичної пам'яті... Відкинувши політичну заангажованість, ми з’ясовуємо, що над українським варіантом Гордієвого вузла міркували неординарні особистості ще до нас. Тим більше, що вони мали доступ до точної інформації про історичні факти…
Отож, для початку відкриємо книжку Леоніда Даниловича Кучми «Украина не Россия» і відзначимо для себе кілька характерних тез, які допоможуть нам орієнтуватися у просторі та часі. Орієнтири – тут абсолютно необхідна річ…
З попереднім зауваженням: ми можемо не розділяти чи не погоджуватися з міркуваннями автора, але варто вивчити міркування людини, яка самотужки прийшла до українства…
«Среди моих соотечественников есть люди, которых национальная самоидентификация Украины сводится к лозунгу: «чтобы все было не как у москалей». Это ложный и бесплодный путь. Носители таких идей не замечают, что ставят себя в психологическую зависимость как раз от тех, от кого мечтают отдалиться, ибо превращают «москалей» у свою главную точку отсчета…
Вспомним: когда Россия стала империей? Русский царь объявил себя императором после завершения Северной войны и Ништадтского мира 1721 года. Такое повышение статуса Российской державы принято связывать с тем, что она закрепилась на Балтийском море от Выборга до Риги. Но при этом забывают украинский фактор. Формально Левобережная Украина находилась «под высокой рукой» московского царя с 1654 года. Но на протяжении нескольких последующих десятилетий дальнейшая судьба этого протектората выглядела непрочной – достаточно вспомнить походы Дорошенко, события Руины, гетманств Выговского, Брюховецкого, Многогрешного и особенно Мазепы. Лишь после Полтавской битвы Левобережная Украина достаточно прочно включена в состав России, и именно это обстоятельство, не менее чем триумф в Европе, позволило России ощутить себя империей.
Можно ставить вопрос шире – без украинского участия другой была бы вся современная «русская (российская) цивилизация». Мне близко знакома военная составляющая современной русской цивилизации…
«Украину нельзя назвать колонией России, разве что это выражение будет употребляться в каком-то поэтическом смысле слова», говорит наш знаменитый ученый Мирослав Попович (я восхищаюсь этим человеком давно, со времен его теледебатов с Л. М. Кравчуком в 1989 году), и я полностью согласен с этим утверждением.
СССР образовался в 1922 году при решающем участии большевистской Украины... Лишь Украина придала Союзу видимость логичного образования.
Украина сыграла решающую роль и в демонтаже СССР в 1991 году…
Короче, в Украине есть все или почти все, что нужно, и ничего лишнего, причем второе не менее важно чем первое.
Данность же Украины – ее оптимальные размеры…
Сохрани Украина в ХVІІ веке свою независимость, кто знает, может быть, она сегодня являла бы собой пример страны европейского тщания во всем…
Украина словно бы соткана из отчетливо разных исторических областей. У каждой свой облик, их не перепутаешь. Для равнодушных и недругов – это лоскутное одеяло. Для тех, кто любит Украину – исполненный глубокого смысла и красоты узор…
В самый трудный период возрождения нашего государства мы избежали опасности стать конфликтогенным пространством…
…В «Черной книге Украины» (ее выпустило в 1998 году киевское издательство «Просвіта») приведены крайне интересные документы. В ноябре 1944 года в Мукачево вдруг возникла – явно не без помощи Политуправления 4-го Украинского фронта – инициативная группа закарпатского духовенства, которая, вероятно, должна была стать «выразителем воли русинского народа». Было подготовлено письмо «великому вождю Иосифу Виссарионовичу Сталину», предельно антиукраинского содержания…
…Речь шла уже не о Карпато-русской ССР, а о Карпато-русской АССР в составе РСФСР. Я не знаю, когда наступило протрезвление. Возможно, дело отложили до урегулирования с Чехословакией, а за это время догадались запросить мнение экспертов: кто же населяет Закарпатье? Убедившись, что населяют его украинцы, в Кремле, видимо, решили предать «карпато-русский вопрос» забвению, как полностью безнадежный.
Под одной государственной крышей оказались два народа, совершенно разные по характеру и традициям, образу жизни, хозяйственному укладу, вкусам, пристрастиям и бытовым привычкам, с разным историческим опытом и совершенно не совпадающей национальной памятью. Но при этом каждый из этих двух народов считал себя русским!
Бритым украинцам бородатые русские показались похожими на козлов, отсюда пошло прозвище «кацап». Великороссам же, наоборот, было странно, как это можно брить бороды и головы, их поражали чубы казаков. Отсюда известная кличка «хохол». Для людей консервативного ХVІІ века такие различия были почти невыносимы. Украинцам претила самоуверенность «москалей», их пройдошливая манера ведения торговых дел. Даже появился глагол «москалить», то есть плутовать…
Почему же в первые 30 – 40 лет после Переяслава не случилось отторжения Украины?...
Тому было три причины. Во-первых, для украинцев Левобережья, не забывших польских зверств времен Освободительной войны, самая плохая Россия была лучше самой хорошей Польши. Во-вторых, после присоединения к России Левобережная Украина пользовалась вполне реальной автоногмией, которая сильно смягчила, как выражаются ученые, «шок культурно-социального контакта». И в-третьих, хотя украинская элита Левобережья быстро заподозрила, что из двух «русских» народов это имя должен носить только один, такая догадка еще не равнялась ясному национальному самосознанию…
Простые украинцы видели все гораздо однозначнее. Они очень долго не могли себя заставить даже называть Россию Россией, не говоря уже о том, чтобы видеть ее своей. Отсюда частота употребления дубликатных имен «москаль» и «Московщина»…
Человек, написавший великие и страшные – и не только для верующих людей – строки:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю! –
словно совершил ценой собственной души какой-то непостижимый обряд искупления всех прошлых и будущих грехов своей родины….
…За считанные десятилетия миллионы людей сделали для себя открытие, что они не малороссы, а украинцы и это открытие стало для них великой радостью. Они как будто вспомнили его, как вспоминают что-то с рождения известное, но забытое. Время для имени пришло.»
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma