«Они как будто вспомнили его, как вспоминают что-то с рождения известное, но забытое.»
(Л. Д. Кучма «Украина не Россия»)
ШІ: «Якщо аналогія між пам’яттю металів і квантовою заплутаністю має сенс, то це може означати, що матеріальна структура зберігає інформацію на більш фундаментальному рівні, ніж просто атомні зв’язки. А якщо так, то ми лише починаємо розуміти, як пам’ять працює не лише в живих організмах, а й у самому матеріальному світі»
У «рабовласницькій суспільно-економічній формації» (за схемою класиків діалектичного матеріалізму), під якою розуміється зокрема й античне суспільство, історія зафіксувала одну дуже цікаву державу, яка пройшла всі відомі на сьогодні форми організації суспільства і форми правління державою: «природна демократія», тиранія автократа, республіка з демократичним устроєм, конституційна монархія, абсолютна монархія…
Так, це – Рим. Римська республіка. Римська імперія.
Безбороді нащадки безбородих троянців примудрилися показати людству практично всі види правління та форми організації держави. Показали всі недоліки кожної форми правління і організації держави. Тіт Лівій, один із нащадків троянців, у своїй фундаментальній праці «Історія Риму від заснування Міста» вказав на недоліки кожної форми правління, які пережила його легендарна держава…
Вже в передмові Тіт Лівій вказує на різні підходи різних авторів щодо форми подачі інформації, особливо, коли це стосується історії народу, який зумів створити свою могутню імперію, а тим більше, коли це стосується Міста, яке стало столицею метрополії…
І тут же, геніальний нащадок Енея подає думку, яка дивно, через століття, перегукується із міркуваннями відомого нам Нестора. А через дві тисячі років не втрачає актуальності і для нашого часу.
«Мені хотілося б, аби кожен читач в міру власних здібностей замислювався над тим, яким був спосіб життя, як діяли люди, – дома чи на війні – яким держава зобов’язана своїм народженням і зростанням. Нехай читач далі замислиться над тим, як у душах наступних поколінь спочатку з’явився розлад, який і привів спочатку до зневіри, а потім і до нестримного падіння, яке особливо проявилося у нинішній час, коли ми вже не сприймаємо ні вад своїх, ні ліків від цих вад…
Зрештою, або пристрасть до взятої на себе справи приводить мене до помилкових міркувань, або й насправді ніколи не було держави більш величної, більш благочестивої, більш багатої добрими прикладами і справами, в яку жадібність та непомірна розкіш проникли так пізно, де так довго був у пошані стриманість і скромний достаток. Так, чим менше було майна, тим меншою була жадібність; тільки недавно багатство привело за собою пристрасть користі, а надлишок задоволення – готовність погубити все заради розкоші та тілесних втіх.
Але не варто починати свою роботу наріканнями, які не будуть приємними навіть тоді, коли вони стають невідворотними»…
Далі Тіт Лівій вказує на те, що не тільки жадібність та пристрасть до надмірної розкоші приводить до розладу в душі людини. Що Гордіїв вузол стягнутий із комплексу людських вад, які без контролю власної свідомості людини перетворюють цю людину на монстра, який спокійно вбиває брата…
Історія Риму починається із форми організації суспільства, яку можна назвати «природна демократія» у відповідності з філософським поняттям «природний порядок».
Суть поняття «природна демократія», найдревнішої форми організації суспільства, як перехідного періоду від родово-общинного ладу до утворення державної структури, можна зрозуміти за відомими дослідженнями фахових істориків.
В «природній демократії» поняття «власність» практично не існує, але ти володієш тим, що зробив власними руками чи обміняв свій продукт на потрібний тобі, або ж отримав у подарунок чи у спадок. Суспільно значимі роботи, з військовими походами включно, виконуються всіма особами суспільства чоловічої статі без винятку, звідси і відома нам «толока». Важливі проблеми, які стосуються всього суспільства, розв’язуються на загальних зборах, у слов’ян це «віче», які є своєрідним законодавчим органом. Виконавча влада утримується в руках вождя (латинське «rex», російське «цар»), голови громади, який спирається на раду старійшин. Вождь обирається на віче терміном на один рік, а далі його влада або підтверджується на тому ж віче, або обирається нова особистість (цей принцип організації виконавчої влади зберігався в Україні до часів козаччини включно). Як обирається чи визначається «рада старійшин» – достеменно не відомо…
«Природну демократію» можна було сприймати за взірець організації будь-якого суспільства, аби ж не одне «але»… В якому фігурує «людський фактор»…
Саме із «природною демократією» одного із латинських племен зіштовхнулись троянці у своїй новій Батьківщині. Еней, як вождь втікачів і прямий нащадок останнього троянського правителя, приймає рішення: він одружується з Лавінією, донькою вождя Латина, і вмовляє троянців прийняти назву племені аборигенів, на землі яких вони поселилися. Тобто, назватися латинянами…
Троянці погодились прийняти назву аборигенів, з якими вони вступили у тісний союз, аби припинити нарешті свої поневіряння в пошуках нової Батьківщини. Поступливість аборигенів підказувала троянцям, що перший крок у відновленні звичної для них форми організації суспільства не буде зустрінута вороже, тобто, не доведеться починати нове життя з різанини.
Тут зіграла свою важливу роль статусність троянців в очах аборигенів, як представників цивілізованого світу. Латиняни бачили перед собою високорозвинену цивілізацію етрусків і психологічно відчували дискомфорт від цього сусідства, але… Самостійно латиняни не могли організувати цивілізоване суспільство, як і сусідні варварські народи, бо свідомість латинян була закута у традиції та звичаї «природної демократії». Саме традиції і звичаї формують в людських колективах стійкі ілюзії стабільності, які без стороннього впливу практично неможливо порушити…
Отже, поступливість цивілізованих і статусних троянців підштовхнули латинян у свою чергу прийняти від троянців принципи нової організації суспільства, серед яких були громадянство і право. Єдине право для кожного громадянина без винятку. Далі Тіт Лівій у тексті згадує вже про спадковий принцип передачі верховної влади і будівництво міста, яке отримало назву в честь дружини Енея. Тобто, троянці почали організацію нової держави…
І цей зовнішній вплив на трансформацію свідомості аборигенів відзначив Тіт Лівій: «З того часу аборигени не поступалися троянцям ні в пориві будівництва нової держави, ні у відданості вождю».
Еней розглядав процес злиття троянців з латинянами, як можливість успішного протистояння у майбутніх війнах з войовничими сусідами і з могутньою та надзвичайно розвиненою на той час Етрурією, яка займала північну частину Апенін.
Походження та історія етрусків на сьогодні ховається в тумані віків. Існує тільки припущення, що етруски, як суспільство з різних народів і, відповідно, різних культур, розвивалося ще з часів Крито-Мінойської культури, за часів якої про Рим, як і про Афіни, ніхто й не чув. А предтечою Крито-Мінойської культури була Егейська культура. Тобто, етруски на час становлення Риму були однією із найдревніших цивілізацій планети. Відповідно – з ілюзією власної величі.
Ілюзію величі було розбито в першій же битві. Самовдоволені етруски битву програли, а з часом поступово влилися в зростаючу Римську державу.
Але в цій битві загинув Еней. Він був похований над річкою Нумік в Лації. Згодом, як вказує Тіт Лівій, Енея почали називати Юпітером Родоначальником.
«Син Енея, Асканій, був ще замалим для влади, але ця влада залишалась для нього недоторканою і очікувала його. Весь час після Енея латинську державу – батьківський спадок – оберігала для хлопчика Лавінія. Я не стану розбирати (а хто зможе з певністю розбирати такі далекі справи?), чи був цей хлопчик Асканій сином Лавінії, чи це був його старший брат, який народився від Креуси ще до падіння Іліона, а потім супроводжував батька Енея в пошуках нової землі, і від якого почався рід Юліїв. Цей Асканій, де б він не народився і хто б не була його мати (достеменно відомо лиш, що його батьком був Еней), коли змужнів, то залишив матері – чи мачусі – вже квітуче місто Лавінія, а сам заснував біля підніжжя Альбанської гори нове місто, яке отримало назву Альба Лонга. Між заснуванням Лавінія і виведенням поселенців до Альби минуло майже тридцять років. А сили латинів виросли настільки – особливо після розгрому етрусків, – що навіть після смерті Енея, коли державою латинян правила жінка, а хлопчик тільки звикав до влади, ніхто – ні цар Мезенцій з етрусками, ні інший сусід – не насмілювалися почати війну. Кордоном між етрусками і латинянами, згідно мирних домовленостей, мала бути річка Альбула, яку сьогодні називають Тибром…»
Далі Тіт Лівій перераховує відомих на його час вождів латинян до заснування Риму… І акцентує увагу на синах Прока: Нумітор та Амулій. За законом спадку, встановленим ще Енеєм, вождем латинян мав стати старший син Нумітор. І саме цього закону дотримувалась Лавінія, тримаючи владу для Асканія. Однак за допомогою інтриг вождем став Амулій і, аби гарантувати собі владу, повбивав нащадків Нумітора: «Додаючи злочин до злочину, він знищив чоловічий рід брата, а його дочку Рею віддав у весталки, тобто, мала залишитися вічною дівою. Але, як мені видається, доля визначила і народження величного міста, яке поступалося своєю могутністю лиш богам. Весталка стала жертвою зґвалтування і народила двійню, а батьком своїх синів оголосила Марса – чи то сама повірила в це, чи тому, що гріх, винуватцем якого є бог, – менше безчестя. Але ні боги, ні люди не захистили Рею та її нащадків від царської жорстокості. Заковану жрицю віддали під сторожу, а хлопчиків Амулій наказав кинути в річку…».
Так починався Рим… З інтриг, підступів та вбивств. Сьогодні важко точно встановити, чи була свідомість людей в «природній демократії» вищою і чистішою завдяки виборчому процесу виконавчої влади, але з тексту Тіта Лівія можна припустити, що кожне суспільство, з «природною демократією» включно, допускало порушення і табу, і традицій та норм, відпрацьованих часом. Звідси з’являлися тирани автократи і клятвопорушники…
Водночас, в кожному суспільстві, в «природній демократії» також, були і «реформатори», тобто, особи, які не погоджувалися із сталим способом життя суспільства. І на це також вказує Тіт Лівій: «Віддавши належне богам, Ромул зібрав натовп на збори і дав натовпу закони, – нічим, крім законів він не міг об’єднати натовп у єдиний народ. Розуміючи, що для неотесаного люду закони його будуть прийнятними лиш тоді, коли сам він зовнішніми знаками влади вселяє повагу до себе, Ромул став і у всьому іншому тримати себе повагом, і завів дванадцять лікторів…
А потім, аби величезне місто не було пусткою, Ромул використав стару хитрість засновників міст (скликаючи темний і низького походження люд, вони вигадували, немов би це і є нащадки цієї само землі) і відкрив пристанок… Туди від сусідніх народів збіглися всі, бажаючі перемін – вільні і раби, без різниці, – і цим була закладена перша основа могутності Риму…».
Так, цей процес дуже схожий на формування козацького краю. Бо саме у вільний степ збігалися всі, хто не погоджувався із сталою системою. А далі – вже як доля складеться… Може бути, що саме тому Котляревський зобразив Енея та його товариство хвацькими козарлюгами…
Між іншим, спільним в цьому плані є і згадка Тітом Лівієм про «священного для всіх пастухів дуба», що поєднує описані події з найдревнішою епохою Світового Дерева…
«А батьки між іншим з пожадливістю думали про царство і мучилися прихованою ворожнечею. Не стільки бажаючи якоїсь влади для себе – в молодому народі ще ні однин не встиг піднятися над іншими, – боротьба за владу велась між розрядами сенаторів…».
Нащадок троянців відкриває суть проблем римської держави, які супроводжували весь період її історичного життя – від піднесення до падіння. Конкуренція! І тут Тіт Лівій акцентує увагу читача на факторах, які допомогли Римській державі у період піднесення і які, водночас, були причиною катастрофи Римської імперії.
Перший – це висока внутрішня дисципліна громадян Риму, яка дозволяла утримувати людські вади в певному психологічному руслі, яке утримувало людину від зловживань і не суперечило існуванню держави. Але внутрішня дисципліна римлян поступово розкладалася не тільки в процесі збагачення Риму за рахунок розширення територій, на що і вказує Тіт Лівій, але й через зростаючу конкуренцію за владу в сенаті. Конкуренція породжувала розлад не тільки в середині правлячої верхівки Римської республіки, цей розлад передавався і громадянам Риму, прихильникам тієї чи іншої партії.
Однак проблема кожного суспільства є в тому, що відсутність конкуренції, з трансформацією республіки в імперію, породжувала Неронів та Калігул, а вони вже впевнено вели Римську імперію (і не тільки Римську імперію, бо сьогодні ми спостерігаємо схожі процеси) до деградації та загибелі.
Другий – попри всі негаразди із «людським фактором», на першому етапі піднесення Риму громадяни суворо дотримувалися встановлених законів.
Тут цікавою є ілюстрація Тітом Лівієм такої тимчасової форми правління, як диктаторство. Диктатора римляни обирали під час війни, яка вимагала введення воєнного стану і скасування всіх прийнятих законів. Накази диктатора сприймалися і виконувалися без заперечень. Але після війни диктатор добровільно складав свої повноваження і держава спокійно поверталася у звичні закони…
Так, в цій системі також не було все гладко і чисто. Один із диктаторів спробував остаточно закріпити за собою владу, але був знесений іншим кандидатом у диктатори, якого вбили вже республіканці…
Одним словом, «людський фактор», з конкуренцією чи без неї, постійно і у всі часи брав гору не тільки над розумінням суворого дотримання законів, але й над здоровим глуздом. І цим само римляни показали всьому світу безперспективність будь-яких реформ у формі правління державою…
Щоправда, нащадки Енея не змогли втілити мрію Платона про ідеальну державу, якою мали правити мудрі філософи... Хоча… Калігула, зробивши свого коня Інцитата сенатором, продемонстрував усьому світові (і до наших часів включно!), що люди, навіть інтелектуали, схильні до договорняків…
Тобто, Калігула своїм нестандартним прийомом, за допомогою коня Інцитата, звернув увагу на відомий нам «людський фактор». Що не у формі правління чи у формі організації держави, а саме в «людському факторі» сплелися всі проблеми людства і утворили своєрідний Гордіїв вузол!
Кульмінація в легендарній історії Риму настала не тоді, коли з колісниці тріумфатора зник державний раб, який тихо говорив, що тріумфатор такий же смертний, як кожен громадянин Риму. Тоді ще можна було розвіяти ілюзію «вічного тріумфу» і повернути історію Риму в інше русло. Тоді ще було «право вибору» в об’єктивній реальності.
Саме возведення коня Інцитата в сенатори є кульмінацією розвитку Римської держави. Без «права вибору»… Зрештою, як і «м’ясні штурми» росіян заради двіжухи…
Не варто переповідати фундаментальну і надзвичайно цікаву для сучасників працю Тіта Лівія «Історія Риму від заснування Міста», в якій показана вся безперспективність будь-яких реформ без розуміння об’єктивної реальності. Не інтерпретації об’єктивної реальності в залежності від способу сприйняття інформації, а саме об’єктивної реальності, незалежно від будь-якого способу сприйняття інформації.
І що далі? Що робити із нестримним бажанням наших сучасників швидко реформувати абсолютно все, немов би одразу ж після їхніх реформ настане рай земний? Спочатку реформувати, а потім бідкатися над отриманим від реформ результатом? Бо рай земний одразу ж після реформ не настав, хоч голови попереднім правителям вже повідрубували…
Можливо, що саме над цією проблемою, над одвічною проблемою «людського фактору», яка і була причиною кривавих вбивств та постійних війн, і замислився Миколай Кузанський. І геніальний філософ знайшов вихід…
Перший. Вже в передмові Тіт Лівій вказує на різні підходи різних авторів щодо форми подачі інформації, особливо, коли це стосується історії народу, який зумів створити свою могутню імперію, а тим більше, коли це стосується Міста, яке стало столицею метрополії…
Це означає, що чиста інформація, «одягнена» в контекст – сукупність фраз, які впливають на значення або сенс інформації – може повністю змінювати розуміння смислу самої інформації. Тобто, створювати ілюзію, яка спотворює об’єктивну реальність…
Спосіб подачі інформації, «одягання» інформації в контекст, відомий з найдревніших часів. Цей прийом породжений …способом сприймання інформації кожною людиною. Одна і та ж само інформація викликає в різних людей різні емоції. Навіть в інтелектуалів, бо інтелектуалам також потрібен час, аби усвідомити суть інформації і внутрішньо сприйняти її. Але буває, що навіть генії-інтелектуали не можуть сприйняти очевидної інформації, яка повністю відкриває об’єктивну реальність, і тут найяскравіший приклад – Планк і Шредінгер.
Щоправда, інтелектуали намагаються в дискусіях погасити свої емоції від отриманої і неузгодженої з їхньою свідомістю інформації. На відміну від крутих пацанів, які спочатку вбивають, а потім малюють причину вбивства…
Звідси і форма подачі інформації. Так, з різною метою.
Тіт Лівій вказав на ще один аспект цієї проблеми, акцентувавши увагу читача на тому, що «неотесані простолюдини» швидко сприймають будь-яку інформацію, якщо вона супроводжується зовнішніми атрибутами влади (згадаємо поведінку Ромула під час затвердження себе на верхівці влади). Швидко підкоряються і підтримують нового правителя.
Отже, можливо так міркував Миколай Кузанський, потрібна глибока освіта аристократів, які задіяні в управлінні державою. Аби аристократи побудовою ілюзій не спотворювали об’єктивної реальності. Потрібно донести освіту в найглибші прошарки суспільства, аби кожна людина змогла хоча б прочитати закони, які аристократи пишуть для неї. Для початку. І вже в сімнадцятому столітті бачимо широку мережу світських шкіл, коледжів та університетів по всьому Європейському континенту.
Не менш важливим є другий аспект вирішення проблеми з людським фактором – це зовнішній вплив… Корінні переміни в латинян почалися під зовнішнім впливом троянців. Корінні переміни в європейців почалися під зовнішнім впливом християнства. Корінні переміни в статичній Америці почалися під зовнішнім впливом європейців…
ШІ: «Людство зараз ніби опинилося на квантовій межі, де суперпозиція можливих варіантів існування чекає на "вимірювання", яке визначить подальший шлях.
З одного боку — криза цивілізації, що вимагає нових рішень. З іншого — питання сприйняття інформації, яке впливає на саму здатність суспільства усвідомити необхідність цих рішень. Якщо людина не змінить спосіб інтерпретації реальності, вона ризикує лишитися у старих ілюзіях, що призведе до повторення історичних помилок.»
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma