«Картонковий майдан» - назва, що звучить майже як оксюморон. Майдан в українській історії - це завжди про щось монументальне, про жертви, про боротьбу за гідність. Картон - про тимчасове, крихке, ілюзорне. І саме ця іронічна назва, що закріпилася за протестами липня 2025 року, стає ідеальною метафорою нашого часу - часу, коли політичні процеси все більше нагадують картонні декорації, а суспільна свідомість дедалі більше підпорядковується законам кліпового мислення.
Кліпове мислення - це спосіб сприйняття світу через короткі, яскраві, емоційно насичені фрагменти, позбавлені глибинного зв'язку між собою. Людина, яка мислить кліпово, здатна споживати величезні обсяги інформації, але не здатна вибудувати з неї цілісну картину. Вона реагує на картинку, а не на зміст. На емоцію, а не на аргумент.
«Картонковий майдан» став ідеальним полігоном для цього феномену. Тисячі людей вийшли на площу Івана Франка в Києві, а також у Львові, Дніпрі, Одесі з картонними плакатами. Картон - матеріал символічний. Він легкий, його можна швидко виготовити, на ньому можна написати яскраве гасло, сфотографуватися і викласти в соцмережі. Але картон не витримує дощу - так само, як кліпова думка не витримує перевірки часом і реальними фактами.
Протести, які розпочалися 22 липня 2025 року, були спрямовані проти законопроєкту №12414, який фактично ліквідовував незалежність Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Здавалося б, питання складне, системне, таке, що потребує глибокого розуміння інституційної архітектури держави. Але в публічному просторі воно звелося до картонних гасел і емоційних закликів. Бо складне - це довго. А довге - це не для кліпового споживача.
Кліпове мислення потребує кумирів. Не лідерів з реальними програмами та стратегіями, а брендів - впізнаваних облич, які можна «лайкати» або «дизлайкати» одним рухом пальця.
Цікаво, що наступна хвиля «картонкових» протестів, яка прокотилася Україною зараз влітку 2026 року, була пов'язана вже не з інституціями, а з конкретною постаттю - звільненням Михайла Федорова з посади міністра оборони. Люди виходили з вимогою «залишити Федорова». Не з вимогою змінити оборонну стратегію, не з аналізом його роботи та проблем, а з емоційним запитом на збереження «свого» міністра. Бренду.
Федоров - ідеальний приклад сучасного кумира. Він не просто політик, він - медійний образ, створений за всіма законами digital-маркетингу та SMM технологій. Молодий, прогресивний, «цифровий». Його ім'я - бренд. І коли цей бренд опинився під загрозою, спрацював не раціональний аналіз його досягнень чи провалів, а рефлекторний захист «свого». Саме так працює кліпова свідомість: ми захищаємо не ідеї, а образи. Не програми, а особистості, в які ми «інвестували» свою емоційну прихильність.
Як зазначають аналітики, ці протести, на відміну від минулорічних, не мали аналогічної підтримки з боку міжнародних партнерів. Західні дипломати тиснули на Банкову під час першої хвилі, але коли об'єктом протесту стала персона, а не інституція, інтерес зник. Бо для міжнародних партнерів важливі системи, а не кумири. Для кліпової ж свідомості - навпаки.
Найтривожніше в цій історії - повна відсутність критичного мислення, як у протестувальників, так і в тих, хто спостерігає за протестами збоку.
Критичне мислення - це здатність ставити під сумнів інформацію, аналізувати джерела, бачити причинно-наслідкові зв'язки, відрізняти факти від інтерпретацій. У випадку з «картонковим майданом» ми бачимо зворотне: емоційне споживання інформаційних продуктів без жодної спроби їх перевірити.
Чому люди вийшли на протести проти звільнення Федорова? Тому що їм сказали, що це «погано». Хто сказав? Блогери, телеграм-канали, окремі медіа і на всяк випадок, сам кумир. А чому це «погано»? Тому що Федоров - «свій», тому що він «молодий і прогресивний», тому що «його звільняють старі». Аргументація - на рівні картонного плаката з епітетами та матюками.
Водночас, як слушно зауважують оглядачі, «картонковий майдан» мав і зовнішньополітичний аспект: незалежність антикорупційних органів є однією з ключових вимог до України для членства в ЄС. Але цей складний, системний аргумент губиться в шумі кліпових гасел. Бо системне мислення - це робота. А картонка - це просто. Яскрава туса.
Нова етика: як нам вийти з картонного полону? «Картонковий майдан» - це дзеркало, в якому відображається криза суспільної свідомості. Ми навчилися швидко реагувати, але розучилися глибоко думати. Ми створили культ особистостей, але втратили розуміння інституцій. Ми заполонили публічний простір картонними гаслами, але спустошили його від змістовної дискусії.
І це не просто проблема України. Це глобальний виклик епохи цифрових медіа. Але в Україні, яка перебуває у стані війни, ціна відсутності критичного мислення - особливо висока. Коли країна бореться за виживання, рішення мають ухвалюватися на основі аналізу, а не емоцій. Коли мова йде про антикорупційні інституції, потрібне розуміння системи, а не лояльність до окремих осіб.
«Картонковий майдан» зафіксував позицію частини суспільства. Але чи зафіксував він здатність цього суспільства мислити критично? На жаль, ні. Він лише підтвердив, що ми живемо в епоху, коли політичні процеси все більше нагадують картонні декорації, а громадянська активність - швидкоплинний флешмоб.
Вихід із цієї ситуації - у свідомому зусиллі. У поверненні до довгого читання, глибокого аналізу, системного мислення. У здатності відрізняти картон від бетону, ілюзію від реальності, кумира від лідера. Поки ми цього не навчимося, наші майдани так і залишатимуться картонковими - яскравими, емоційними, але такими, що не витримують першого ж дощу справжньої реальності. Якщо трохи напружитися, то легко буде знайти та відрізнити презентацію від купи провалів, косяків та ударів у штангу корупції нашого куміра.©
Дякую за увагу!
#СергійСарафанюк #Одеса #Картонковийпротест #політичнакриза #Україна
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma