Позавчора у вашого покірного слуги трапилася невелика прикрість. Загубив окуляри від сонця. Окуляри були класні. Подаровані дружиною по приїзді на курорт, аби не мружився, як лох на пляжі, а почувався комфортно і аліґансько. Окуляри й справді були добрі, ними можна було сміливо дивитися навіть на сонце і очі не боліли. Ще й так-сяк личили мені. (А підібрати якусь річ до моєї кривої пики — ще то завданнячко, скажу я вам!) Але головне, що були якісні і помічні.
Отже мав я такі собі "мазератті" від окулярного бізнесу і вельми ними тішився. Але, як воно зазвичай і буває — особливо з львівськими фраєрами — на другий день цінну річ я успішно проїбав... І невідомо де. Схаменувся ввечері — нема! А якби й знав де, то що з того?
Вам доводилось губити що-небудь, приміром, на вокзалі чи на базарі?.. Ото ж.
Курорт, де ми знаходимося, це величезний готельний комплекс на першій береговій лінії (чи як воно там правильно казати?) збудований серед прадавніх сосен, гігантських кедрів, розлогих пальм, тропічних плющів-кущів-кактусів-цитрусів і прочої безупину квітучої турецької флори; це також гігантський газон серед корпусів модерного готелю, десятки гектарів якого облагороджено доріжками-стежками-місточками-альтанками-курилками-сиділками-лежалками-перділками-кафешками-поливалками-напувалками-догоджалками і чортішозавгоднохотілками. Куди б ти не пішов, ти потрапляєш або в зону "все-для-дорогого-гостя", або в теплу морську хвилю. Сервіс на воді не менш розмаїтий: банани-трампліни-пірси-гірки-параплани-парашути-гідроскутери-гідромотоцики-гідропридумайсамшохочеш і так далі.
Персонал вишколений, привітний, усміхнений, беручкий і непомітний. І його тут, здається, не менше, ніж самих відпочивальників. А тих вже є!.. Як за кращих обкомівських часів вкраденого у нас Криму! (До речі тут також більша частина атдихающіх — самі знаєте, хто).
Зрештою, скільки б там зірок не ліпили на вивіску, будь-який відпочинковий заклад це однаково суцільна велетенська суміш: "ярмарок-санаторій-Вавилон".
Ну і от — загубив окуляри.
Два дні я злостився на себе, мружився на пляжі, як останній лох, ненавидів усіх, в кого на морді спостерігав згаданий протисонячний аксесуар і всіляко отруював життя довколишнім божим тварям.
Вкінці дня після вечері (от чисто тільки щоб поржати потім, які ми все-таки наївні!) дружина почимчикувала до нашої мармурово-кришталево-золотої рецепції і встидливо потурбувала там одну із накрохмалених менеджерок, мовляв, екск'юзмі за таке дурне і мізерне в своїй суті питання, але чи не бла-бла, випадково, бла-бла, може, бла-бла, окуляри, бла-бла, бо загубили...
На що менеджерка миттєво, з білосніжною усмішкою, жестом достойним Копперфілда, звідкілясь з-під стійки доглянутими пальчиками виймає МОЇ окуляри!..
— Ізит йорс? (Це ваше?) — каже.
ЯК????
"О, нам приємно чути вашу високу оцінку нашого скромного сервісу! Дякуємо за чайові! Ні, на жаль, хто конкретно із персоналу повернув вашу річ повідомити не можемо. Це звична практика нашого готелю. Будь ласка! Звертайтеся! Гарного вечора!" — казала вона потім мені.
Ще раз: ЯК???!!..
"Цуд якиїсь!", — як говорила колись моя прабабця. ))
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma