В Туреччині двадцять першого сторіччя існує численний рекет! Існує він цілком легітимно, ще й під державним захистом!.. Ви знали про це? Я теж не знав. Хоч і штудіював інформацію, дідько забирай, перед поїздкою в цю південну країну! Що ж... тепер знатиму. Бо сьогодні мав честь неочікувано зіткнутися з колоритним представником біло-чорної банди, що давно і безсовісно контролює, виявляється, чи не всенький курортний бізнес анталійського узбережжя. І подейкують, що не тільки його.
Це сталося по обіді, коли ваш покірний слуга із дружинонькою і дітьом, замість, як всі цивілізовані туристи, дозволити сонечкові трохи перевалити за зеніт, по-варварськи смажилися у комфорт-зоні, горілиць, під ніжний шепіт хвиль смарагдового прибою.
Банди відкрито кучкуються цілісінькими днями уздовж берегової лінії. Тримаються невеликими групами зазвичай неподалік межі окультуреної пляжної зони. Вони не привертають уваги і не діють гуртом. Але регулярно той чи інший представник розбійників навідується до зони відпочинку.
Він з'явився нечутно. Лиш на мить контрастна тінь блимнула поверх моїх заплющених повік і... ми зустрілися поглядом. Він зухвало стояв метрів за два переді мною, широко розставивши ноги. До честі згаданого бандита, той виявився стриманим і небагатослівним, що однак не перешкоджало йому з першої ж миті чітко дати зрозуміти, хто тут господар, а хто каліч переїжджа, котра й повинна платити за можливість перебування у цьому маленькому раю! У величавій поставі молодого рекетира, у його манері триматися — з витримкою й гідністю, — у погляді його чорнющих очей, навіть у розставлених на ширину плечей кінцівках читалося: "Плати!.. Ціну знаєш! Плати, білошкірий мішок лайна!!!" Парадоксально, але яку ж він випромінював силу і водночас первозданну красу турецького Півдня!! Я, хробак, мимоволі аж замилувався, затамувавши подих...
— Йому, напевно, треба щось дати, — привів мене до тями приглушений голос дружини. — Чуєш?..
Ну, звісно. Напевно.
Але у нас не було нічого.
Анічогісінько!..
І тоді дружина обережно відкусила шматочок соковитої сливки і кинула бандитові під ноги. Шматочок виблискував на піску і нагадував м'ясо червоної риби...
Рекетир незворушно опустив погляд на "данину". Підійшов на пів кроку. Клюнув той шматок і спробував зжерти... За мить, збагнувши, як жорстоко над ним покепкували, ме́лькнув жовтим язиком, з огидою виплюнув оте назад... Клацнув дзьобом, потім блискавично розпістер якісь неймовірно-телескопічні крила, мовчки підстрибнув і з граційною легкістю злетів над головами недолугих відпочивальників, а тоді, зробивши над ними лиховісне півколо, неквапно полинув геть, розтинаючи бритвами крил потоки невпинного шовкового бризу.
В його останньому презирливому погляді читалося: "Вам ПІЗДЄЦ!.."