Сьогодні в нашому місті липи зацвіли. Думаєш, хтось це помітив? Солодкий аромат розходиться містом із поривами вітру. Перехожі поспішають і не звертають уваги на такі деталі. А я все життя біжу й нікуди не встигаю, але дрібниці такі помічаю. Треба спинитись і тим солодким часом насолодитись. Беру каву, сідаю навпроти тебе, ратушо, сподіваюсь, що ти не відмовиш мені в розмові. Розкажи про свою величну мармурову залу, про таємничі свої підвали, про невідомі нікому підземелля, про своє серце, котре щогодини б’ється. Розкажи про туристів і почесних мешканців, розкажи про шляхту, що тут жила, розкажи про елітні кола. А це правда, що в Дрогобичі жили масони? Розкажи про тих, хто тебе любить, і про тих хто тебе ненавидить. Мовчиш і смієшся? Звісно, давай поговоримо про щось приємніше.
Ти відчуєш, що липи зацвіли? Солодкий серпанок огорнув нас, додаючи місту шарму. Ти також помітила, що краса в деталях? Вдихаю ноти медові, а на липах працюють уже бджоли. І тут би викрикнути: «Миттєвосте, спинись!». Натомість, підходжу й питаю в перехожих, чи відчувають аромат лип, що зацвіли? Кажуть: «А що тут такого. Кожного року липи цвітуть, зацвіли й того?». Питаю, чи бачили місто з висоти пташиного польоту? Відповідають: «А нам це для чого? Облізлий асфальт добре видно й на землі. І що за дивні запитання?». Відпускаю перехожих, хай ідуть собі на роботу. У місті відцвіли акації , але ці деталі для мешканців не мають значення…
Сідаю знову на лавку. Пригадала той ранок, коли ми удвох новий день зустрічали. Сонце золотом місто заливало, наповнювало теплом вулиці. Як багато зранку затишку, а в обід його приглушать люди. Зранку місто немов покривається оксамитом. Тобі пощастило найбільше бачити щоденно ту красу, недоступну іншим. Кожного дня сонце з тобою вітається і прощається. Кожного дня для воно тебе розмальовує горизонти небесними акварелями. Хотіла б я жити на площі і підглядати за цим дійством у мале масандрове віконце..
Цікаво, а вночі тобі буває страшно? Кажуть, що твоїми коридорами блукає привид красивої жінки. Може, це твоя душа? Може, вона зачарована? Вдень спить, а вночі гуляє? Зараз на годиннику північ. Бачиш, справа від вежі молодий місяць. Милується тобою, у вікна заглядає. А ти чомусь від нього ховаєшся…
На вулиці вітер співає. Вийди у свій дворик, на тебе годинникар чекає. Закружляєте у вальсі. Хай це буде ваше побачення, а може, ви вже давно коханці? Зізнавайся. Ділися секретами, бо я навигадую свої. Може, це липи мене дурманять ароматом своїм? Може, і липи, а може, моя уява розгулялась.
Я ще трохи посиджу з тобою, може, колись і я доживу до своїх 90.
Зі збірки есе "Тріада часу" присвячених нашій ратуші!
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma