Сьогодні, коли я їхав трамваєм, то в нього увійшли дві молоденькі дівчини. З огляду на те, що одягнені вони були в готично-емівському стилі, мені згадалася історія приблизно двадцятирічної давнини.
Було це тоді, коли молодіжний неформальний рух емо у нас був на своєму піці. Навіть в Лисичанську було їх десятки два, може трохи більше. І ось одного разу, десь з п’ятеро лисичанських емо зібралися на ринок в Северодонецьк, де сподівалися прикупити собі якихось емівських причандалів, бо в Лисичанську їх знайти було неможливо – надто малий був попит.
Недовго еми збиралися, поплакали, і поїхали на маршрутці в сусіднє місто. Там, на ринку, їм пощастило щось придбати, але більшісті з бажаного не було. Там теж не було попиту на емівські прибамбаси. Смурні емо попленталися на зупинку, щоби їхати додому. Але на нихї вже почали полювання северодонецькі гопники. І поблизу зупинки гопота намалювалася перед емо з класичними питаннями: «Закуріть є?»; «Гроші є?»; «Звідкіля ви?»
Засмучені емо спочатку було розгубилися, але потім засумували ще більше від того, що ніхто не розуміє їх важкого емоційного життя, і наваляли гопоті так, що пара з тих гопників опинилася у лікарні з побиттям середньої важкості.
Потім лисичанські емо не стали вже стримуватися, заплакали гірко, ображені людською байдужістю до чужих емоційних переживань, а тут ще й підійшла маршрутка. Так емо і плакали до Лисичанська, і там розбрелися по домівкам, всі в сльозах.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma