Днями мені на розкладці книжок з макулатурного фонду – тобто, тих книжок, які були здані як макулатура, трапилася книга з далекої юністі, а саме «Джин Грін - нєпрікасаємий». Написана ця книга трьома співавторами – Василем Аксьоновим, Овідієм Горчаковим та Григорієм Поженяном під псевдонімом «Гривадій ГОРПОЖАКС». Ця книга розповідає про скрутну долю клятого американського шпигуна, «зеленого берета» з родини російського білоемігранта.
Ще у сімдесяті роки мені здалося що з цією книгою щось не те. Хоча читалася вона досить легко та цікаво – бо ми, вихованці совєцької реальності, не були знайомі з американською дійсністю. Окрім того, що в Америці «негрів лінчують» та «страшенне безробіття серед трудящих». Явно те, що книжку було написано за замовленням «контори» - як ми тоді називали Контору Глибинного Буріння (КГБ). Там трохи дали викривленого уявлення про мілітаризований американський рай, просякнутий мафією та спецслужбами, а напри кінець – щасливе совєцьке суспільство, яке викликало у нащадка «графів» Гриньових-Разумовських потужну ностальгію та ломку стереотипів. Хочу відмітити й те, що за совковою схемою ті «графи» такі ж самі графи, як я – китайський імператор. Просто автори книжки знали щось про Разумовського, і приплели до цієї родини якихось Гриньових. Однозначно, що вони не проробили анітрохи Російської родослівнолї книги, обмеживши себе лише журналом «Зарубєжноє воєнноє обозрєніє», та й то – поверхово.
Чому зараз мене зацікавила ця книга? Перш за все, ностальгічні спогади юністі. По друге – маєток так званих «графів» Гриньових-Разумовських був під Полтавою, біля міста Грайворон. З огляду на розвал СССР та російсько-українську війну події, що відбуваються у книзі, сприймаються трохи по іншому. Та й з вершини прожитих років дивишся на все з великою різницею між тим, як дивився на це у сімнадцять.
Короче кажучи, під впливом клятої ностальгії, спогадів своєї молодісті та загальної цікавості я взяв ту книгу аж за десять гривень. Це за умови, що в СССРі її було досить важко знати – як і вся література про шпигунів, вона була дефіцитом книжкового ринку.
Зараз книга «Джин Грін - нєпрікасаємий» нагадала мені твори відомого солвєцького пєдагога Макаренко, де він описує, як з безпритульних злодюжок робив справжніх комуністів. Не знаю, якими «панятіямі» керувалася та публіка, але «соціально близькі» сприймали більшовицькі ідеї настільки ж старанно, як і Джин Грін (Євген Гриньов) ставав з ЦРУшника комуноідом. Тож совєцький читатель наочно переконувався в тому, що за бугром – темрява кромішна та скрегіт зубовний страждаючих від цін на стільці та інші ніштяки пролетарів, а в країні совєтів – блакитно-рожеве життя, яке нікому не вдасться скаламутити. Недаремно в СССР випустили цю книжку, яка намагалася переконати, що в московській більшовицькій імперії набагато краще, аніж в капіталістичному світі, де керують недолюдки та інші моральні уроди.
Заодне не обійшлося без бандерівців, які ще в 60-ті пострілювали по комуняках та зчиняли бунти на коцапських зонах. Чомусь в книзі хрестоматійно-совкові бандерівці тісно співпрацювали з московськими власівцями. Що якось викликає подив. Мабуть, що даке було гебістське завдання у не шанованих мною В.Аксьонова, О.Горчакова та іже з ними (тобто – «прімкнувшего к нім») Г. Поженяна. Зараз, мабуть, ці «товарісчі» стали «господами» та продукують книжки про червону сволоту та мудрого Сталіна. Не забуваючи при цьому поливати брудом ОУНівське підпілля. Школа КГБ не розкидається старими, перевіреними, кадрами. Якщо лишень ті кадри не пішли на концерт до Кобзона, якого вони вважають романтиком совка. Якщо ж піщли – туди їм і дорога.
На цьому все, детального огляду цієї книжонки не чекайте, якщо виникне потреба узнати її поближче – прочитаєте. Шукайте книгу «Джин Грін – нєпрікасаємий» по всіх постсовєцьких смітниках.
ОМ!!!
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma