Образ ворога, як знати, може мінятися лише в гірший бік. Принаймні цього вчать всі посібники з сучасної офтальмології, коли вже говорити про оптику сприйняття. А як сьогодні складаються справи у цьому сенсі з респондентами по той бік прицілу?
У будь-якому разі, дослідження Андреаса Каппелера «Від країни козаків до країни селян. Україна на видноколі Заходу у XVI–XIX ст.» просто необхідні, якщо говорити хоч би й про національну ідентифікацію. Причому, знов-таки, не лише нашу. Бо автор мовить про сприйняття України Заходом як відсталого краю зокрема в очах Росії та Польщі – саме так вони нас здавна сприймали - що свідчить про проблем з оптикою у згаданих країн.
Хай там як, але автор не каже про те, що певним чином, а саме через колоніальне принижування, не в останню чергу ми й самі завинили своїм «фольклорним» бідканням на тему чи то України-покритки, а чи ще якої чайки-небоги при дорозі. З іншого боку, якщо довго прогинатися під численними загарбниками, то можна й забути, якого ми роду-племені. Майже, як у Шевченка: «Німець скаже: «Ви моголи». / «Моголи! моголи!» / Золотого Тамерлана / Онучата голі. / Німець скаже: «Ви слав’яне». / «Слав’яне! слав’яне!» / Славних прадідів великих / Правнуки погані!» Варто згадати, що навіть у 1917 році листували було селяни до редактора газети «Рада»: «Прийшов до нас якийсь чоловік, який каже, що він українець. Що воно таке? Ми його тим часом замкнули».
Можна, звичайно, сказати, що така вже була тактика виживання. Або вже так добре із цим замаскувалися, що довгий час ось так видання «чужинців про Україну» залишалися у нас настільною книгою у справі чи то «сивої давнини», а чи вищезгаданої «ідентифікації». Невже знову «самі винні»? А чи ті самі «чужинці», що описували Україну? «Так звана імагологія, чи міжкультурна герменевтика, вивчає образи інших країн і народів, - роз’яснює автор. - Часто такий образ виявляється у зредукованій та емоційно зарядженій формі в упередженнях, кліше, міфах чи стереотипних уявленнях, в узагальнених, приписуваних тому чи тому колективу харктеристиках, які можуть знаходити відбиток у текстах та художніх полотнах і часто мало змінюються впродовж століть».
Тому не дивно, що картина аж до часів Просвітництва з романтизацією лицарів-козаків складалася невесела. Зкрема, зважаючи на «польські рамки, в яких перебували публікації про Україну, козаків, які піднімали повстання й вели війни з Річчю Посполитою, а згодом з Росією, та селянство, яке виступало проти легітимної влади, переважно засуджували як незаконних і безбожних заколотників».
Андреас Каппелер. Від країни козаків до країни селян. Україна на видноколі Заходу у XVI–XIX ст. – Л.: Літопис, 2022
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma