«…слід побачити за спонтанністю цілей
логіку історичного процесу.»
Кант
Одразу ж хочу зазначити, що в політичному плані для мене важлива в першу чергу Україна, її доля на майбутнє. А з майбутнім України незмінно пов’язується доля мільйонів дітей, які сьогодні безсилі вплинути на політичні уподобання своїх батьків, для яких побутові проблеми, особливості вже сформованого характеру дуже часто плутаються з політичними уподобаннями. Звідси і моя позиція: намагатися стояти над політичним процесом (не «осторонь», а саме «над»), аби більш-менш об'єктивно оцінювати його.
Сьогодні повернення Порошенка роздувається українськими ЗМІ до вселенських масштабів. Але в процесі цього роздування чомусь затерся досить позорний епізод втечі Порошенка. Поспіхом і з матюками. Епізод, який постійно переслідуватиме Порошенка, під час кожної виборчої кампанії. Заставлятиме або замовчувати, або ж постійно виправдовуватися і нагромаджувати виправдовування. Але ні замовчування, ні виправдовування вже не зможуть нівелювати слабкість і ненадійність політика. І цим скористаються конкуренти.
І ось тут пригадується інший судово-політичний процес в недалекому минулому – це «газова справа» Тимошенко. До честі Юлії Тимошенко – вона не тікала і не ховалася за кордоном, а пішла на судовий процес. Хоча ситуація на той час була набагато складнішою, небезпечною для життя конкурента-політика і непередбачуваною. А де в цей час був Порошенко?
Але тема нашої розмови лежить трохи в іншій площині. Дотичній до внутрішніх політичних процесів. І спробуємо змоделювати розвиток подій саме в цій площині.
Мова, звичайно, про нашого агресивного сусіда. За навалою подій з менжуванням російських військ, з кривавою колотнечею в Казахстані вже якось і призабулося ім’я досить цікавої особистості в російському політичному просторі – це Навальний.
Ім’я Навального періодично і постійно спливало в російських соціальних мережах то у вигляді кількості днів, які він провів за гратами, то в купі з фотографіями його дружини і з підписом «Перша леді Росії». Цікавий момент – ФСБ легко вичисляло всіх російських блогерів чи й простих дописувачів, які зовсім випадково ішли врозріз «з політичною лінією», а ось дописувачів по лінії «Навальний» чомусь не помічало.
Все стало на свої місця, коли світова преса заговорила про агресію Росії що-до України, коли Кремль висунув ультиматум західному суспільству. Суть ультиматуму була зрозумілою. Були зрозумілими і наслідки ультиматуму. Не зовсім зрозумілою була перспектива, бо ясно, що в Кремлі сидять зовсім не глупі люди. Тоді що саме штовхнуло Москву на такий, здавалося, не зовсім обачний крок?
Крим! Росія може пожертвувати життям тисяч своїх громадян, але за Крим чіплятиметься обома руками. Тому, що Крим – це своєрідний природний і потужний «авіаносець», який нависає над усією Європою і дозволяє контролювати всю Європу.
Але Крим має проблеми. Вода і постачання електроенергії. І як їх вирішити?
Тільки війною! І тут для Росії інших варіантів просто не існує. Тому, що термін «компроміс» росіяни (всі росіяни, з демократами включно) розуміють виключно як «поражєніє». Тим більше вести переговори з людьми, які ще вчора розглядалися як …лакеї і дешева робоча сила.
І тут практично весь політикум Росії, і демократично налаштований і не дуже, єдиний у своїй логіці – війна повинна бути переможною. Виключно переможною! Ціна? «Мы за ценой не постоим!».
Але ж війна може закрити для Росії гігантський західний ринок, без якого російське суспільство просто не може існувати! І що тут робити?
Та все дуже просто!
На першому етапі, тут ультиматум відіграє важливу роль причини вторгнення, російська орда, під виглядом донецьких ополченців з російськими паспортами, через Донбас пробивається до Криму. Тут для повноти сценарію згодиться і Янукович зі своїми претензіями на «повернення президенства», як антураж для відмазки перед європейцями. Решта російських військ, розміщених вздовж кордону з Україною відіграє роль стримуючої і погрожуючої сили і продовжує показувати Європі, що Росія «насправді не воює».
Захоплення південних областей України, крім кримських проблем, вирішить ще одну і дуже суттєву: з точки зору російських політиків модернізація російського морського флоту не можлива без новітніх силових агрегатів. А ці само силові агрегати для кораблів проектуються і робляться в Миколаєві.
На другому етапі, коли справу буде практично зроблено і Південь України буде «зачищено» від «правосєків» руками донецьких ополченців, яких можна буде й покарати за «надмірну жорстокість», на сцені з’являється… Навальний! І перемагає на дострокових президентських виборах!
Третій етап. Сьогоднішні аборигени Кремля тихо йдуть на заздалегідь заготовлені тилові позиції, забезпечені змінами в російській Конституції та домовленостями. А «нова» російська влада, складена з російських «демократів», втягує європейський (тільки європейський!) політикум у довгу дипломатичну гру, в багаторічному процесі якої загубиться первісна мета – територіальна цілісність України…
«Думка не є формою енергії, як же вона може змінювати матеріальні процеси?» В. Вернадський. До чого тут надзвичайно цікава і геніальна теза Вернадського? Якщо політикум ігнорує квантову механіку, то варто розкрити «Євангеліє» та уважно перечитати… Але це – інша тема розмови. Тим більше, що вона лежить в «Окремій теці».
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma