Тоді я дуже втомився. Весь день пішов на розбір рунічного розкладу для людини, яка звернулася за допомогою. Він прийшов до мене згорблений, з потухлими очима, в яких не було яскравого зимового неба в погожий день. Руки дрібно тремтіли, поки людина прикурювала сигарету, а голос його був м'ятим і безбарвним у час нашого спілкування.
Він розповів, що років зо три тому розлучився з жінкою, з якою жив до цього більше десяти років. І весь час спільного життя його мучила хронічна втома, що особливо навалилася на нього, коли він приходив додому. Все, що потрібно було робити по дому, давалося йому насилу, наче біг у глибокій воді. Дійшло до того, що він перестав розрізняти дні – просто якийсь інстинкт підказував, що сьогодні понеділок, і треба йти на роботу, а в суботу та в неділю він просто не прокидався раніше десяти – одинадцяти днів. Пристрасний рибалка, що найбільше на світі любив вудилище, що зігнулося дугою під вагою риби, що бореться за життя, він буквально через рік після одруження перестав ходити на рибалку. На жарти друзів із цього приводу – відмовчувався, сумно посміхаючись. Він і сам уже думав, що риболовля набридла йому. Але іноді, коли дружина була або у відрядженні, або у своєї матері, в ньому прокидалася енергія, і в такі дні він робив десять разів проти того, що виходило за день зазвичай. Але на риболовлю часу вже не було.
І ось, коли він зрозумів, що його дружина все більше розцвітає, а він продовжує чахнути, коли в нього посипалися зуби без жодних видимих причин, вирішив розлучитися з нею. Тим більше, що дружина стала постійно провокувати його на скандали, мотивуючи це тим, що його «треба оживити». Після кожного «оживляжу» Петро відчував ще більшу спустошеність і неміч. Робота валилася з його рук, він уже не міг зробити свою денну норму, яку сам для себе призначав і до чого звички був змалку. Його волосся порідшало і попіл сивини обсипав усю голову. Він подав на розлучення і пішов у стару батьківську хату, яка довго стояла майже без нагляду і використовувалася як дача з городом. І тоді стало ще гірше.
Спочатку з'явилася задишка та біль у серці. Потім почали боліти й опухати ноги в колінах і кожен рух приносив болісний біль, а вночі ночувало все тіло, ніби підспівуючи вітру, що вить у трубі. На ліки, які практично не допомагали, на дорогих і титулованих лікарів, які не могли визначити причини болячок, на ворожих і знахарок йшла значна частина зарплати. А коли його звільнили з роботи, бо він перестав справлятися з нею, то Петро згадав мене, свого колишнього сусіда, згадав мої заняття рунами, з яких він часом беззлобно посміювався, і вирішив прийти до мене. Адже потопаючий хапається за будь-яку соломинку. Навіть якщо ця соломинка ілюзорна та нематеріальна.
Саме тоді я практикував із новим розкладом, який сам підібрав для таких випадків. Розклад показував причини та наслідки того, що сталося у житті людини. Він був ще мало випробуваним, але вже показав себе досить успішним у проведенні зняття чужого та ворожого чаклунського впливу. У цьому випадку я вирішив застосувати саме цей розклад на шістнадцять рун.
Контрольною руною випала Хагалаз, а ось у тому секторі, який відповідав за мир Ніфлхейм, зібралися Беркана, Наудх та Іс, та ще й закриті. Отже, все йде звідти, зі світу голодних духів, які ніколи не зможуть побачити сонячне світло, і навіть Раґнарьок не звільнить їх із крижаного полону. Тому, що Хагалаз і Беркана - жіночі руни, то легко можна було припустити, що справді за всі неприємності, що трапилися з Петром, відповідала та жінка, з якою він жив. Тим більше, що першою руною розкладу стояла Пеорп у закритому положенні, що означало неправильно зроблений вибір. Щоправда, завершала ряд розкладу відкрита руна Ейхваз, що говорить про те, що з цієї ситуації можна знайти вірний вихід.
Схоже, що дружина Петра була ламія, або як їх ще називають – лярва. Тобто просто енергетичний вампір. Вона харчувалася життєвою енергією оточення, в першу чергу - свого чоловіка, перекидаючи частину її на підтримку моторошного порядку, що склався в Ніфлхеймі, де поневірялися голодні і холодні душі без жодного права і без будь-якої можливості на амністію. Звідси - млявість і втома, передчасне старіння Петра. А коли життєвих сил у нього поменшало, то лярва стала провокувати його на прояв емоцій – скандалами та нервуваннями, адже негатив засвоюється енерговампіром легше, ніж позитив. Ну і тепер, після розлучення, він сам не хотів піти від неї – постійно згадував, думав про неї, програвав у думках минулі події життя… Загалом, підгодовував, сам того не знаючи.
Загалом, прочитав я руни, розшифрував їхнє послання, на його основі склав гальдар і вирізав нідшток, який ми відразу ж і встановили на найближчому кургані. Петро поплентався додому, а я, прийшовши до себе, відчув моторошну втому - ніби наодинці розвантажив машину-довгомір мішків з цементом.
Тут саме підкрався вечір, і не мудруючи особливо, я завалився відпочити на дивані. Треба сказати, що мешкав я тоді на своїй літній кухні, і влітку і взимку – там мені ніхто не заважав, та й я теж не заважав матері своїй дивитися її улюблені серіали, своїм швендянням по дому.
В оснащення літньої кухні входив газовий пальник, який вставлявся в нижню частину димаря давно знесеної вугільної печі і обігрівав мою обитель так добре, що і після вимкнення на ніч, вранці температура в літній кухні трималася в межах плюс двадцяти-вісімнадцяти градусів, незважаючи на мінус двадцять-двадцять п’ять ззовні. І само собою, що там, де вставлявся пальник, був підкопчений отвір труби. Диван стояв так, що та грубка була в головах, я сплю завжди тільки на північ чи схід головою. Через зиму пальник, звичайно, був включений. Це так, ліричний опис місця майбутніх подій.
То ж я приліг, замислився, і не помітив, як заснув. І сниться мені таке: несподівано з темряви, звідкись зверху і ззаду, на мене падає лускате перетинчастокриле тварюка, пазуристе і ікласте. Паща – схожа на морду ящірки, тільки ось зубки – наче у варана з острова Комодо. І ось ця тварюка тягнеться, щоб вгризтися своєю мерзенною пащею мені в загривок, туди, де під черепом знаходиться мозжечок. Я ніби вхопив її і не пускаю, усвідомлюю лише одне крізь дикий жах, що охопив усю мою істоту – якщо ця тварюка вп'ється в мій мозок, то втрачу я набагато більше, ніж життя. Втрачу я все – і лише для того, щоб потім вічність блукати крижаними пустелями Ніфлхейма.
Тут мене починає розбирати злість – адже я не такий, я ж збираюся до своїх Предків, у Валхаллу, я ж поки що нічим і ніяк не підвів їх, вони ж на мене там теж чекають – пива попити, сальця від веприка Сехрімніра пожерти… А тут мене намагаються відправити туди, де навіть скрелінгам не місце!
Загалом, розлютився я страшно, і з дикими кацапськими матюками, закликаючи Предків і Батька Небесного на допомогу собі, таки віддираю від себе лускату тварюку і жбурляю її у вогонь газового пальника. Тут по вухах ударив огидний і всеоглушливий дикий вереск, я надіслав останнє прокляття до зниклої в димарі тварюки, побажавши їй вічного тепла Муспельхейма, і настала тиша, яку порушувало тільки шипіння газу, яскраві вогники якого танцювали в моїй імпровізованій грубці.
Щоби не спокушати долю, взяв я простий олівець, і над усіма входами-виходами, за які можна врахувати вікна, пічні задвижки, двері та вентиляційні отвори, а також з боків їх намалював руну Альгіз, закликаючи захист від мерзенної нечисті з іншого світу. Звичайно, що не забув і топку моєї грубки. Вимкнув газ пальника. Після цього запалив, сьорбнув холодного чаю, і завалився спати – наче провалився кудись. Вранці, щойно прокинувсь, того ж моменту згадав свій дивний і досить страшний сон. Посміхнувся, запалив і пішов увімкнути опалення. І тут стало реально не до сміху – навколо отвору димаря були намальовані руни Альгіз.
А як Петро, спитаєте ви? А ніяк. Забув він після цього свою кралю, погладшав, на роботу знову його взяли, бо майстер він добрий. Ось тільки почав пити. Не так, щоб дуже, але – суттєво. І на риболовлю все одно не ходить.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma