Мовне питання
У 2023 році Київський міжнародний інститут соціології повідомив, що чимала кількість людей вважають, що в Україні існує дискримінація за мовною ознакою, а саме 45% з опитаних респондентів.
І хоч це питання давно висить на порядку денному, з повномасштабним вторгненням ситуація загострилася і є проблемною досі. Ніби кожен українець умовно проходить тест на якість своєї «українськості». Деяким громадянам важче дається перехід на солов’їну, а хтось припускається помилок, чи не говорить, бо соромиться суржику. Всі ці явища вже поназивали комплексом меншовартості та окреслили несвідомою поведінкою. «Без мови нема народу» говорить істину народна мудрість, та у всі часи свідомими громадянами нас насамперед роблять відповідальні вчинки. У цьому ми українці.
Історичне підґрунтя
Для того, щоб зрозуміти чому ми живемо в тих реаліях які є, варто згадати історію за часів СРСР, коли процес асиміляції різних народів характеризувався переміщенням населення вздовж імперії. Люди рухалися з національно-самобутньої сільської місцевості до великих міст, спосіб життя в яких реалізовувався згідно з російською комуністичною політикою.
Більше русифікація торкнулася лише Білорусі, де, певно, було пройдено рубікон у мовному питанні, коли російську ухвалили як другу державну.
Та якими б негативними не були усі ці явища, вони залишили глибокий слід. З часів нашої незалежності навіть одне повне покоління не змінилося, тож не дивно, що багато людей, особливо старшого віку, продовжують спілкуватися російською й важче переходять на українську.
На зміни потрібен час.
Українцями нас роблять вчинки
Наші дії на користь країни – найліпший внесок під час війни. Кожен українець, незалежно від мови спілкування, етнічного походження, віросповідання тощо, може проявити свою любов до Батьківщини вчинками. Захищати країну на своєму фронті, в міру можливостей та обставин.
До слова, наша діаспора з-за кордону волонтерить на користь України попри те, що живуть на чужині, в іншому культурному середовищі. Та в серці гріють любов до коріння, до рідного, й доводять це своїми діями: коли займаються збором та сортуванням речей для постраждалих від війни, збирають кошти на підтримку армії та мирного населення, допомагають у центрах для біженців тощо.
А ті іноземці, які простягають руку помочі, буває й зовсім мови нашої не знають і за етнічним походженням належать до інших народів, але їм просто не байдуже на людський біль, на відчайдушну боротьбу та страждання. Це цінно і це свідомо.
Тож у часи, коли українські солдати ціною власного життя захищають нас від російського загарбника, ми маємо єднатися навколо ідеї діяти на благо України, бути терплячими та поміркованими. Утиск будь-кого, за будь-яких ознак в такий скрутний час недоречний.
Пам’ятаймо, що бути українцем – це передусім робити відповідальні вчинки, а свідоме громадянство не про паспорт, а про розуміння своєї відповідальності перед державою. Наближаймо перемогу разом!
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma