В пріснопам’ятному СССР зробили космічний корабель багаторазового використання «Буран». Він був точною копією подібних американських космічних кораблів, які на той час вже пройшли успішні випробування, але я хочу зосередити вашу увагу на іншому.
Перший політ «Бурана» у відкритий Космос в автоматичному, безпілотному, режимі пройшов успішно. Але надзвичайно успішною була посадка космічного човна. Очевидець цієї події розповідав про надзвичайно складні погодні умови, за яких «Буран» елегантно здійснював посадку, керований бортовим комп’ютером. І цей же очевидець підкреслив, що навіть найдосвідченіший пілот міг би запросто схибити за таких умов. В тій захопленій оді новітнім технологіям пролунала фраза – «людський фактор».
Про «людський фактор» написано тисячі томів достойної літератури. Щоправда, останнім часом ця тема активно витісняється досить аргументованими публікаціями про штучний інтелект. Тема штучного інтелекту збуджує уяву фахівців і насторожує «людський фактор». І, можливо, саме тут криється проблема надзвичайно різкого сплеску агресії в сучасній цивілізації. «Людський фактор», відчуваючи подих конкурента, з тривогою оглядається навколо, але, водночас, не може випустити з рук звабливий смартфон, продукт того самого штучного інтелекту. Але то інша тема розмови.
Кожен із нас і щодня зіштовхується з «людським фактором». Ось і сьогодні в Пенсійному фонді достойно одягнена пенсіонерка вчинила гучну розборку з працівниками, суть якої зводилася до банального: «Я не согласна с вашими правилами». Я також не в захваті від законів пенсійного забезпечення, який понаписували молоді законотворці. Але мене тішить той факт, що ці само молоді законотворці, доживши до пенсійного віку, також будуть галасувати: «Ми нє сагласни!». А у відповідь вони почують заспокійливі слова від нових молодих законотворців.
Ми багато говоримо про школу, звідки починається Людина. Але в кожного з нас є свої правила поведінки і в школі, і біля неї. В кожного з нас є власний погляд на дисципліну, коли внутрішня дисципліна абсолютно відсутня. Тим більше, що сьогодні в кожного з нас є смартфон, за допомогою якого ми можемо зафіксувати ганебну поведінку «когось», аби виправдати не менш ганебну поведінку свою. А на нас дивляться школярі, наші діти. І роблять висновки.
Іноді ми згадуємо про науку. Буває таке. Різними словами. Хоча ці спогади часто-густо закінчуються зітханнями: «Вот когда-то ми строілі космічєскіє кораблі прі помощі молотка, зубіла і «како-то матєрі»… І нічєго! Лєталі же!». Зрештою, а навіщо нам той Космос?
Скоро Різдво. І ми будемо радісно вітати одне одного з цим святом. А потім буде Великдень і ми будемо тихо пускати сльозу під спів «…смєртію смєрть поправ…». І знову будемо радісно вітати одне одного з цим святом.
Ось це і є людським фактором. Сьогодні ми радісно вітаємо Сина Божого, а завтра з радістю підштовхуємо його на ешафот.
Але навіщо я все це пишу?
Знову ж все той же людський фактор.
ПС.
Коли переступаєш поріг, за яким тобі в обличчя дихає вічність, ти з тривогою оглядаєшся назад. А позаду все той же «людський фактор» у твоєму власному виконанні. А позаду все нереалізоване в далекій молодості, яке «людський фактор» тоді спокійно залишав «на потім». «Аби молодість знала… Аби старість могла…».
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma