Парафраза відомого твору Ернста Теодора Амадея Гофмана «Малюк Цахес на прізвисько Цинобер»
РОЗДІЛ ШОСТИЙ. Частина друга. Міжпланетна дипломатія
Доктор Проспер Альпанус всю ніч складав гороскоп для Бальтазара, а разом із тим дізнався також і дещо про Цинобера. Тільки не думайте, що інопланетна наука про майбутнє це те саме, що наша астрологія. Навіть назва її в перекладі людською мовою означає зовсім не гадання на зірках, а оповідь про майбутнє.
У нас, землян, є лише одна наука, що вивчає розвиток людства та всього, що з ним пов'язане, – це історія, що давньогрецькою означає "оповідь про минуле". Тому, якщо раптом хтось із вас, шановні читачі, захоче серйозно вивчати науку про майбутнє, хай не покладається на мою розповідь і, взагалі, не шукає вчителів серед людей, а краще нехай звернеться до інопланетянина Проспера Альпануса, якого деякі люди вважають магом. Тільки, якщо наш допитливий читач і знайде інопланетного доктора і якщо той навіть погодиться поділитися з ним своїми знаннями, хай він не тішить себе надією, що зможе передбачати майбутнє; бо для цього мало знань, а потрібен ще й комп'ютер неймовірної потужності, який до того ж під'єднано до Всесвітньої інформаційної бази даних. Вам треба знати, що ця база є невіддільною частиною самого Всесвіту. Що ж до мене, то я можу лише навести окремі уривки випадково підслуханих чиїхось міркувань у перемішку з моїми власними домислами. Про це детальніше написано в моїй статті "Свобода волі та детермінізм", але попереджаю, що читати її нудно, і тому я наводжу її тут у дуже спрощеному вигляді.
Почнімо з того, що таке майбутнє і чим воно відрізняється від минулого. Всім відомо, що минуле – це події, які вже відбулися, а майбутнє – події, які тільки мають відбутися згодом у свій час; але не всі знають, що між минулим і майбутнім існує ще одна фундаментальна відмінність: минуле має лише один варіант упорядкування подій, а майбутнє – багатоваріантне. На рисунку "Дерево долі поза часом" наведена схема багатоваріантної долі абстрактної особи з моменту її народження. Все, що може трапитись з нею, все, що вона здатна зробити, навічно записано в цій схемі, де червоні вузлики означають моменти вільного вибору. Будемо називати їх подіями. Фіолетові гілочки – проміжок часу між найближчою минулою і найближчою майбутньою подією. Сині товсті гілочки означають проміжок часу між двома суміжними минулими подіями.
Дерево долі поза часом
Минуле є моноваріантним з тієї причини, що кожен вибір (подія) відсікає ту частину крони, яка починається альтернативною гілкою, тобто гілкою, яку особа не вибирала. Як виглядає "обтесане" подіями дерево долі, можна побачити на рисунку "Дерево долі на поточний момент часу". Та врешті, як не вибирати, все завжди закінчується трагічно, принаймні для атеїстів, тому що будь-яка лінія долі веде до якоїсь верхньої гілочки, яка не має на вільному кінці вузлика вибору, що означає, як це не прикро, – смерть. Для того ж, хто вірить у вічне життя, мірою трагічності є його сумнів у своїй вірі. Хай там як, але недарма римляни говорили "Memento mori!", що означає "Пам'ятай про смерть!"
Дерево долі на поточний момент часу
Отже, всі варіанти долі будь-якої істоти, що має самоусвідомлення, існують як записи в базі даних Всесвіту, а все, що існує, можна дослідити, якщо не зараз, то пізніше, якщо не нам, то комусь іншому. Тому майбутнє в принципі можна передбачати. Точніше, можна передбачати всі можливі його варіанти. Важливо, що, по-перше, кількість варіантів скінченна, хоч і дуже велика. І по-друге, варіанти майбутнього мають різну ймовірність. Найімовірніший варіант і є оповіддю про майбутнє.
Нарешті, щоб отримати дані про долю певної особи із Всесвітньої бази даних, треба ввести її ідентифікаційний код, яким є гороскоп. Саме цим займався Проспер Альпанус минулої ночі. Він склав гороскопи Бальтазара й Цахеса Цинобера та одержав інформацію про їх найімовірніше майбутнє.
Ідентифікаційний код або гороскоп
Вранці Проспер зібрався було вже поїхати до втікача Бальтазара в село Гох-Якобсгайм, маючи на меті своїми настановами спонукати його до дій, які, своєю чергою, зробили б невідворотним імовірне майбутнє. Аж раптом страус-швейцар доповів йому, що з ним бажає говорити панна фон Рожа-Гожа-Зеленава. Таким було повне світське ім'я знайомої нам феї. До речі, її ім'я в Джинністані, звідки вона родом, було фея Рожабельверде.
– Ласкаво прошу, – сказав Проспер Альпанус, і дама ввійшла до кімнати.
Дивне передчуття охопило мага. Він взяв свій ціпок і потайки навів промінь магічного кристала на гостю. Враз навколо неї немовби замиготіли блискавки, і панна в їх сяйві постала в легкім, білім убранні, з мерехтливими, прозорими крильми за спиною, з білими й червоними трояндами в косах.
- Еге! - прошепотів Проспер і сховав ціпок під шлейфом, а загадкова дама знову прибрала людську подобу. Це була молода гарна шляхетна жінка в довгій чорній сукні.
Я вже казав вам, люб'язні читачі, що як маг, так і фея були насправді інопланетянами. Тепер же додам, що належали вони до різних планетарних цивілізацій. Цивілізація Альпануса дещо випереджала цивілізацію панни фон Рожі-Гожі в науково-технічному розвитку, про що можна було б здогадатися хоч би з його вміння читати про майбутнє у Всесвітній базі даних. Панна ж фон Рожа-Гожа такої можливості ще не мала, хоч і знала про існування бази. Попри нерівність обидві цивілізації досягли такого рівня розвитку, що вирішували всі розбіжності між собою та з іншими населеними світами тільки мирно: шляхом дипломатії, без воєн. Принаймні, так кажуть. Саме з таким зразком інопланетної дипломатії, сам того не усвідомлюючи, знайомить своїх читачів пан Гофман у шостому розділі своєї повісті.
Фея Рожабельверде, чи хто вона там була насправді, серед людей обіймала посаду патронеси притулку для шляхетних дівчат. Цим вона й скористалася, щоб приховати від доктора Альпануса головну мету свого візиту до нього, а саме: панна фон Рожа-Гожа-Зеленава висловила сподівання, що доктор погодиться взяти під свій лікарський нагляд її притулок, де старі дами частенько хворіли й не мали жодної допомоги. Не те щоб патронесу зовсім не турбувала доля старих шляхетних дівчат, – звичайно ж, вона справді хотіла домовитися з доктором Альпанусом, щоб той наглядав за ними, – але головна мета її візиту була все-таки інша. Вона хотіла розвідати, що доктор замислив проти малюка Цахеса та по можливості захистити свого підопічного. Тільки сили були нерівні з самого початку діалогу, бо Проспер Альпанус зрозумів все з першої хвилини. Він одразу взяв під свій контроль хід розмови. Погодившися за потреби відвідувати притулок, доктор запитав, чи не вип'є панна патронеса чашку кави. Рожа-Гожа відповіла, що патронеси ніколи від кави не відмовляються. Принесли каву, й почалося змагання науково-технічних досягнень двох цивілізацій в особах їх представників. Проспер почав першим. Він заходився наливати каву, та як удавано не намагався, чашки залишалися порожні. Байдуже, що кава аж через вінця лилася з кавника.
– Е, – усміхнувся доктор, – якась злюща кава! Будьте ласкаві, моя люба панно, може вам пощастить налити?
– Залюбки, – відповіла панна і взяла кавник, сподіваючись вимкнути силове поле, яким Альпанус закрив носик кавника.
І справді, вона його вимкнула. Тепер кави з кавника не вилилось ні краплі, а чашки ставали все повніші й повніші, поки кава полилася через вінця на стіл та патронесі на сукню. Вона швиденько відставила кавник, і кава зникла без сліду. Це були невідомі їй технології. Обоє, Проспер Альпанус і патронеса, мовчки і якось дивно з хвилину дивились одне на одного.
– Ви, здається, – спробувала панна змінити тему розмови, – ви, здається, пане докторе, читали якусь цікаву книжку, коли я увійшла?
– Таки й справді, – відповів доктор, – у цій книжці пишеться про найдивовижніші речі.
Він хотів розгорнути маленьку книжку в позолоченій оправі, що лежала перед ним на столі, але марно – вона, ляснувши, щоразу згорталася знову.
– Отакої, – сказав Проспер Альпанус. – А чи не спробуєте часом ви, моя шановна панно, дати раду з цією свавільною книжкою?
І він подав їй книжку. Але щойно панна торкнулась до неї, як книжка сама розгорнулася, аркуші розсипались, побільшали й зашурхотіли по всій кімнаті.
Панна злякано відсахнулася, зіткнувшися з невідомими їй силами. Тоді доктор міцно згорнув книжку, і всі аркуші зникли.
– Однак, – мовив Проспер Альпанус, лагідно усміхаючись, і підвівся з місця, – однак, моя шановна, ласкава панно, навіщо нам гайнувати час на такі жалюгідні штуки? Адже ж те, що ми зараз робимо, – звичайнісінькі розваги за столом, краще перейдімо до поважніших речей. – Так Проспер Альпанус натякнув панні Рожі-Гожі, що час їй перейти до справжньої мети свого візиту.
– Мені вже треба йти! – крикнула панна і встала, розуміючи, що її викрито й вона програла змагання.
– Е, ні, – сказав Проспер Альпанус, – ви не підете без мого дозволу, бо мушу вам сказати, шановна добродійко, що ви тепер цілком у моїй владі.
– У вашій владі, – гнівно вигукнула панна. – У вашій владі, пане докторе? Безглузда похвальба!
І почався завершальний етап змагань, який полягав у зміні тілесної форми. Мабуть, такого роду змагання між інопланетянами відбувалися на Землі не вперше, бо пам'ять про них збереглася у фольклорах різних земних народів. Отже, фея розгорнула своє шовкове вбрання та й знялася під стелю, як чудовий чорний метелик. А доктор тієї ж миті задзижчав і забринів слідом за нею, як великий жук-рогач. Цілком знеможений метелик спустився на підлогу й перекинувся маленькою мишкою. Але жук-рогач стрибнув за нею сірим котом. Мишка знялася знов, як блискучий колібрі, тоді навколо дому загуділи якісь дивні голоси й різні чудернацькі комахи з'явились і задзижчали в повітрі, а разом з ними дивне лісове птаство, наче золота мережа завісила вікна. Цим разом фея Рожабельверде з'явилась у всій своїй пишноті та величі, в осяйному білому вбранні, підперезана блискучим діамантовим поясом, з білими й червоними трояндами в чорних косах і стала посеред кімнати. А перед нею той, кого люди вважали магом, у золотом гаптованій мантії, з блискучою короною на голові, тримаючи в руці ціпок із вогненно-променистою головкою. Принаймні, таким видалося б людям його інопланетне вбрання. Рожабельверде ступила до Альпануса, та раптом з її кіс упав золотий гребінець і розбився, наче скляний, на мармуровій підлозі. Це був той самий гребінець, яким панна Рожа розчісувала голову Циноберу, і втрата гребінця невідворотно вирішила долю малого негідника.
– Горе мені! Горе мені! – скрикнула фея.
Тої ж миті вони знову опинилися за столом, патронеса фон Рожа-Гожа-Зеленава у довгій чорній сукні, а навпроти неї доктор Проспер Альпанус, і перемовини знову перейшли в дипломатичну площину.
– Я гадаю, – спокійно мовив Проспер Альпанус, наливаючи в китайські чашки без жодних перешкод чудесну гарячу каву мокко, – я гадаю, вельмишановна панно, що ми вже тепер досить знаємо одне одного. Мені дуже шкода, що ваш прекрасний гребінець розбився на моїй твердій підлозі.
– Я сама винна, – сказала панна, попиваючи з задоволенням каву, – що не догледіла. На цій підлозі треба бути обережною, щоб чого не впустити, бо, якщо я не помиляюся, це каміння вкрите чудодійними ієрогліфами, які іншим можуть видатися тільки мармуровими жилками.
Потім пана Рожа запитала доктора, як так сталося, що їх шляхи досі не перетиналися. На що доктор відповів, що він з давніх-давен таємно опікувався нею та іншими магічними, осмілюся сказати інопланетними, істотами на Землі. Зокрема, він оберігав їх від переслідування земних володарів.
– Потай я робив добро, скільки міг. – Провадив доктор. – Себто те, що ми з вами, шановна панно, вважаємо за добро. Чи відомо вам, добродійко, що це я вас попередив про навалу освітньої поліції, яка відловлювала таких, як ми; що це мені ви завдячуєте знанням тих приємних штук, які ви щойно показували? О Боже мій! Дорога панно, погляньте-но тільки в це вікно! Невже ви не впізнаєте того парку, де так часто й так весело гуляли й розмовляли з приязними духами, що мешкали в кущах, квітах, струмках? Цей парк я теж врятував своїм знанням.
Хто були ті духи, що мешкали в парку, зізнаюсь, я не знаю. Можливо, ви дізнаєтеся дещо про них самі в союзі з власною фантазією, вельмишановні допитливі читачі.
Горе й розчарування від розбитого гребінця, що віщував падіння її протеже, змінилися радістю й розчуленням. Зі сльозами на очах панна Рожа вигукнула:
– Докторе! Що ви кажете, яка новина! Так, я впізнаю цей гай, де я зазнала блаженної втіхи! Докторе, ви найшляхетніший представник своєї чудової планети! Яка я вдячна вам! – І з жіночою непослідовністю вона додала. – Чого ж ви так жорстоко переслідуєте мого вихованця?
– Ви, люба панно, – відповів на це доктор, – ви піддалися своїй природженій доброті й гайнуєте свій хист на нікчему. Цинобер є й буде, попри вашу ласкаву допомогу, малим потворним негідником, який тепер, коли розбився ваш золотий гребінець, відданий цілком у мої руки.
– Змилуйтесь над ним, докторе, – попросила панна.
– А подивіться-но, будь ласка, сюди, – сказав Проспер, показуючи їй долі Бальтазара й Цинобера, які він отримав із Всесвітньої бази даних.
Панна глянула і жалібно вигукнула:
– Ну, коли така справа, то я мушу поступитися перед вищою силою. Бідний Цинобер!
– Признайтесь, шановна панно, – сказав усміхаючись доктор, – признайтесь, що жінки часом дуже легко піддаються дивацтвам: безоглядно задовольняючи якусь примху, що зародилася в одну мить, вони не зважають на страждання, яких завдають іншим. Цинобер мусить прийняти кару, але він ще дістане й незаслужену шану. Цим я віддаю належне вашій силі, вашій доброті, вашій чесноті, дорога, найласкавіша панно.
– Ви чудова, прекрасна людина! – вигукнула панна. – Будьте моїм приятелем!
– Назавжди, – відповів доктор. – Моя приязнь, моя щира прихильність до вас, люба феє, залишиться назавжди. Сміливо звертайтеся до мене в скруті та... пийте в мене каву, коли тільки вам заманеться.
Цинобер ще посідав пост міністра й планував заручитися з Кандідою, його двійники Распутін та ваш президентик ще насолоджувалися своєю владою, але дзвін долі вже загув над їх головами, сповіщаючи тим, хто має вуха, про лиху годину. Та й чи могло бути інакше з тими, чий успіх тримався лише на мінливій жіночій приязні, навіть інопланетній.
– Бувайте здорові, найшановніший магу, ніколи не забуду вашої ласки, вашої кави! – промовила панна й зворушена до глибини душі встала, щоб попрощатися.
Коли Проспер Альпанус проводжав Рожу-Гожу-Зеленаву аж до ґратчастої брами, кругом звучали найчудовіші, прекрасні лісові голоси. Перед брамою, замість її карети, стояв – досконалий літальний апарат, що однаково чудово рухався у воді, в повітрі та в космічному просторі. Цей засіб переміщення належав доктору Альпанусу і свого часу видався Бальтазарові небесною каретою. Коли карета рушила через запашний гай, сповнюючи його невимовно мелодійними звуками, патронеса відчула себе так, ніби вона перелинула в щасливі часи свого давнього чарівного життя феї. І вона забула Цахеса Цинобера.
Читайте далі Розділ 7.
Зміст
Вступне слово і РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. Маленький виродок
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. Студент Цинобер
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. Частина перша. Магія та її наслідки
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. Частина друга. Магічне чаювання у професора Терпіна
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. Небесна карета
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ. Частина перша. Доктор Проспер Альпанус
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ. Частина друга. Проспер Альпанус береться до справи
РОЗДІЛ ШОСТИЙ. Частина перша. Фея Рожа та міністр Цинобер
РОЗДІЛ ШОСТИЙ. Частина друга. Міжпланетна дипломатія
РОЗДІЛ СЬОМИЙ. Як знешкодити Цахеса Цинобера
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ. Втеча Цахеса Цинобера
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ. Смерть Цахеса Цинобера. Епілог
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma