Майбутня історична трагедія України від перекрученої історіографії Волині 1943 р.
По-перше, тут багато просто відчайдушної брехні й величезних перекручень. А те, що мало б займати сьоме місце, витягнуто на перший план. Нам же треба виходити з реальної правди насамперед у головних системних речах.
З боку українського населення та ОУН була проведена відчайдушна таємна спецоперація. ОУН таємно розповсюдила інструкції селянам іти до гітлерівської поліції, щоб навчитися військової справи й отримати можливість здобути зброю (1942–1943 рр.). Це була таємна, дуже масова й дуже заплутана спецоперація.
Зрозуміло, що серед населення, яке таким чином пішло до поліції, люди були різні, у тому числі схильні до насильства, агентура, подвійні агенти, ті, хто справді захопився ідеями гітлеризму, ті, хто захопився самим протистоянням, незважаючи на його причини та передісторію, а також просто кримінальний елемент. Зрозуміло, що таким людям подобалася «ідея» взяти до рук зброю під час важкої окупації.
Можна ставити під сумнів, наскільки це було масово й наскільки директивно, але існує історичний факт, що така інструкція була. Є також масштабний історичний факт: за наказом ОУН українці, які пішли навчатися й здобувати зброю в гітлерівській поліції, згодом узяли цю зброю, використали набуті знання та навички військової справи й підняли повстання проти гітлерівців. Це масові історичні події, які безглуздо заперечувати, адже існує дуже багато свідчень.
- Під час повстання діяло багато різнопланових сил, які хотіли очорнити повстанців, у тому числі й в очах поляків. Німці воювали з будь-якими партизанами, у тому числі руками українських поліцаїв, які залишилися на їхньому боці, а також руками поляків, що пішли до гітлерівської поліції. Зрозуміло, що під час каральних акцій дуже страждало і мирне населення, адже було важко відрізнити мирних жителів від тих, хто допомагав партизанам.
- Саме повстання зачіпало й польські села, де перебували гітлерівці та етнічні поляки, які служили в гітлерівській поліції. Зрозуміло, що під час повстання страждало як етнічно польське, так і етнічно українське мирне населення. Особливо потерпали етнічні польські поліцаї та їхні родини. Українські повстанці не отримували зброї ні від польської армії, ні зі схронів радянської влади. Майже всю зброю їм доводилося здобувати в боях чи обманом окупантів. Через гострий дефіцит набоїв вони, на жаль, широко використовували й холодну зброю (саме звідси пізніше виникли метафори про «різанину»).
Я почав саме з цього, щоб було зрозуміло, про які події йдеться. Однак підкреслю: це були відносно невеликі події, і в історіографічному розгляді не можна забувати про значно масштабніші й значно трагічніші процеси, які відбувалися тоді одночасно.
Радянська окупація Волині у 1939 році.
Зрозуміло, що це була масштабна трагедія, під час якої в очах усього місцевого населення московські окупанти були антилюдяними вбивцями, катами, масовими грабіжниками й масовими гонителями християнства.
Зрозуміло, що брехлива московська «комуністична» пропаганда створила таку димову завісу, ніби вони були лише «атеїстами». Але питання їхнього атеїзму саме по собі є другорядним. Вони були кровожерливими гонителями і вбивцями християнства, здійснювали масштабне мародерство, масові вбивства, викрадення людей та депортації, масові угони в рабство. Офіційною державною ідеологією було знищення християнства й пограбування населення під різними романтизованими назвами: «експропріація», «колективізація», «індустріалізація» тощо.
Ідея полягала в тому, щоб здійснювати все це за рахунок коштів і продуктів, відібраних у населення. Будь-яка опозиція жорстоко придушувалася, у тому числі й польська, хоча поляки становили на Волині меншість — приблизно 7–10 %, а за окремими оцінками — до 15 % населення.
Багато людей було депортовано до регіонів із суворим кліматом, де значна їх частина загинула. Уже в перший рік смертність становила десятки відсотків. Загалом ішлося щонайменше про сотні тисяч людей: навіть за офіційними оцінками — близько 350 000 осіб, а за деякими іншими — майже до мільйона.
Про ці події неможливо говорити, не зазначивши, що масово поневолювали, уганяли в рабство, убивали й грабували як українське, так і польське населення. Руйнувалися церкви, розстрілювалися священники. Це була жорстока й нелюдська окупація.
До 1943 року радянська окупація 1939 року сформувала ставлення значної частини місцевого населення до радянської влади як до жорстокого, антилюдяного іга з офіційною ідеологією насильства.
Гітлерівська окупація Волині та Польщі.
Спочатку зроблю говірку, стосовно згадок про європейське насилля XX століття, - зараз ми щиро дякуємо людям в Європі і в Польщі і в Германії і в інших європейських країнах, людям які переусвідомили ту страшну історичну реальність і наскільки вони виправили свої державні та громадські інститути.
Спочатку гітлерівці розпочали окупацію відносно гуманно, виступаючи з позиції величезної сили, яка за лічені дні витіснила радянську владу й принесла європейську та німецьку науку, техніку й культуру. Значна частина місцевого населення була виснажена війною з радянською окупацією, тому багато хто спочатку сприймав німців як визволителів від радянського терору.
Проте згодом гітлерівці почали під чужим прапором чужими руками чужими руками придушувати й мордувати місцеве населення, використовуючи місцеві поліцейські формування та міжетнічні конфлікти. Вони пояснювали це боротьбою з «бандитизмом» і партизанами.
Згодом стало очевидно, що вони не збиралися відновлювати ні Польщу, ні незалежну Україну. На окупованих територіях почали створювати колоніальні поселення (Замостя, Гіммлерштадт- Пфлугштадт), призначені для привілейованих німецьких і голандських колоністів, тоді як місцевим слов'янам відводилася роль прислуги та дешевої робочої сили.
Не без участі польських поліцаїв відбувалися масові депортації польського населення з пограбуваннями, кількість жертв яких вимірювалася сотнями тисяч.
Зрозуміло, що нас хвилюють події 1943–44 років, але ще значно більше нас хвилюють події сьогодення. А сьогодення складене, в тому числі, з тих подій, які відбувалися після 43–44, бо хтось же цілеспрямовано формував лживі перекручені ідеологеми про Волинь 1943 з комуністичними інсинуаціями замість історичної основи. Ось чому ми маємо говорити як про дуже вагомих акторів цього питання — комуністичну владу Московії і підлеглі тодішні комуністичні влади Києва та Варшави.
У Московської влади та підлеглих їм київських та польських влад стояла конкретна задача зманіпулювати фактами і представити історію, в тому числі дуже локалізовану трагедію Волині серед багатьох інших місць, як таку, у якій винуваті не звірства московських безбожників, а хтось інший винуватий, і зрозуміло, що це мав бути ідеологічний ворог Московії.
Одночасно перед трьома комуністичними владами стояла задача якось замулити ситуацію з тим, що польська “Армія Крайова” почала підслужувати радянським диверсійним експедиціям та потім радянській владі саме в ті роки. (лідери Армії Крайової сподівалися, що Москва як союзник Великобританії потім віддасть Волинь Польщі у кордонах 38–39 років. Як і національна польська меншість на Волині у 43 і 44-му значно сподівалася, що німці спасуть їх від партизанського бандитизму різних мастей). Армія Крайова занадто сподівалася на московитів, підняла теж, як і УПА, антигітлерівське повстання у Варшаві, але Москві було вигідно, щоб Армія Крайова просто зникла, загинула як сила, у якої на язиці — повернення старих кордонів Польщі та некомуністична Польща. Тому Радянська армія відтермінувала свій наступ і почекала, поки гітлерівці знищать дуже багато людей з Армії Крайової. Зрозуміло, що три комуністичні влади хотіли і цей момент значно замулити і забити якимись іншими інфоприводами.
І ось вони вигадали дебільнуваті страшилки про повстання українців проти гітлерівців, в яких Армія Крайова з московськими комуністами активно їм заважала зрадництвом, диверсіями та прямими військовими нападами. Ну а саме підняли це антигітлерівське повстання начебто “фашистсько-гітлерівські повстанці”. Ну і пішла-поїхала московська дуркувата маячня, що повстання проти гітлерівців, мовляв, підняли “фашисти”, а С. Бандера, який сидів у німецькому концтаборі, начебто там був не привілейованою особою. І почали це розкручувати з такою безсовісною цинічною силою, що навіть треба забути, що була страшна радянська антилюдяна окупація з 1939–41, що була страшна антилюдяна гітлерівська окупація, а от що начебто на Волині усі проблеми від українського повстання, яке повстало проти гітлерівців і було не союзником Радянської армії. Ідіотизм кремлівських лжепропагандистів дійшов аж до того, щоб ще записати антигітлерівських повстанців у друзів Гітлера і у фашисти. Тут зрозуміло підтягнулися всі сатанинські можливості сталінської імперії вибивати під тортурами які завгодно покази на допитах, підтасовувати архіви і навіть місця захоронення. Зрозуміло, що не обійшлося без брехливих ідей списати задокументованих жертв геноцидної окупації на українське повстання…
Всі ці сотні тисяч людей замордовані у депортаціях, у розкуркуленнях та знищенням заможних класів і церкви,... Московські, київські і варшавські комуністи придумали !!!(((посписувати → списати | стилістика))) багато цього з себе та з гітлерівських колаборантів саме на українських повстанців — на ОУН і УПА. Такий кут зору подобається навіть сьогодні у 2026 проросійським провокаторам та агентам навіть у Німеччині як у лідері Євросоюзу. Ну зручно ж Московії через цю тему впливати навіть на німців, розповідаючи їм страшні історії про страшних українців. Ну це для них реально — класна тема, щоб замулювати страшні злочини осатанілих гітлерівців та сталіністів. І замість цього говорити про українських повстанців, які насправді тричі були жертвами — і гітлерівців, і сталіністів, і тодішніх різних влад Польщі. Ще — ОУН і УПА після Другої світової війни тимчасово зникли і вони не писали історію, не доносили її гучно до населення. Ідеальна жертва для ідеологічного наклепу, яка десятки років після війни нічого не заперечувала, бо її офіційно не існувало.
Чому у цієї московсько-київсько-варшавської комуністичної брехні така велика сила одурманювати людей. Так, дійсно польська меншість на Волині була у дуже трагічній ситуації, і люди з неї — там одні, там інші — співпрацювали з страшними нищівними для українців та українськості силами. Польсько-гітлерівські поліцаї «берегли місцевий мир» під час війни страшної окупації від партизанів разом з гітлерівцями, а Армія Крайова мріяла про майбутній мир великої Польщі з допомогою Радянської Армії і радянських експедиційних диверсантів. Та й утиски та депортації українців поляками до 1939 року ще українці добре пам'ятали, так воно все компактно склалося в часі. Тобто українська меншість Волині хоч і без злого умислу, але значно символізувала підтримку всіх нищівних та геноцидних сил проти українців.
Це для поляків була серія трагічних помилок легковірності. Бо всі розуміють, що гітлерівці знищили польську державність, московські безбожники не тільки не повернули Велику Польщу, а навіть жорстко колонізували її з усіма подальшими трагедіями пограбувань і знищення церкви і реальної самостійної культури. А “винні” у всьому цьому начебто українці з УПА, які воювали проти гітлерівців і московських комуністів…
Все це відбувалося дуже карколомно, що не те що населення, рядові бійці, а навіть керівництво усіх сторін не було здатне второпати глобальну ситуацію і куди вона йде. То була точка біфуркації зміни гітлерівської військової сили на великий гітлерівський відступ. Тоді перед людьми було все абсолютно заплутане. Те, що вчора було сталою силою, виявлялося чимось розбитим, нікчемним. Так було із польською владою на Волині в 38-му, потім так само з московською владою безбожників у 1941, і тепер це діялося з гітлерівцями… Навіть великі і потужні сили були іграшками в цій біфуркації історії. Що вже казати про ідеологеми партизанських загонів і окремих партизанів без державної інформаційної підтримки. Все здавалося хитким і несталим, навіть великі сили — жалюгідними іграшками історії.
От в таких карколомних умовах ОУН і УПА прийняли рішення про активне сприяння виселенню польської етнічної меншості з Волині. Навряд чи хтось скаже, що то було мудре рішення, але можна зрозуміти, що багато людей сприймали його вимушеним, бо польська меншість була якби союзником одночасно всіх сатанинських для українців сил, і саме тих, що історія визнала сатанинськими (гітлерівці та сталіністи). Та ще і саме тих сил, які лишали навіть ту саму Польщу без державності і незалежності.
Тут важливо підкреслювати, що то було рішення не держави, не армії. То було рішення лідерів різнопланових партизанських загонів УПА. То було не основне, не цільове рішення, а просто пункт політики під час антигітлерівського повстання. То було, так, — важке рішення, але його бачили як необхідне для виживання основного українського населення Волині. Навряд чи хтось ідеалізує те рішення. Виконати його було майже неможливо, бо ОУН-УПА не були владою, вони планували робити масові виселення чи депортації невідомо якими силами під жорсткою гітлерівською окупацією, в умовах того, що їм активно боями заважала Армія Крайова з сталінськими експедиційними диверсанто-партизанами.
Зрозуміло, що саме польське населення, відчуваючи абсолютно несталість всього, навіть великих сил, сподівалося десь втекти, пересидіти в лісі відчайдушну сутичку УПА з гітлерівською адміністрацією. Воно не дуже то було схильне тікати в Польщу, бо просто у них не було для цього можливостей — ні матеріальних, ні гітлерівського дозволу на таке переселення. Зрозуміло, що комуністи потім вигадали, як зручно все це представити, що “УПА ходило і намагалося вбивати поляків”. Але це все — маячня. УПА ходила і нападала на гітлерівську владу у селах і містечках і воювала зі всіма, хто підтримував гітлерівців. Це була основна мета повстання — скинути владу гітлерівців і здобути в них зброї та набоїв.
Зараз і українцям, і полякам треба усвідомити той карколомний час величезних війн, де навіть основні гравці як гітлерівці і сталіністи були щепками, і в цій війні якісь верстви населення там на щось сподівалися… Деякі поляки сподівалися, що сталіністи їм зроблять велику незалежну Польщу. Деякі українці в УПА взагалі сподівалися на чудо — якось прослизнути між гітлерівською і радянською силою взагалі без міжнародної підтримки. То була надія відчайдухів-ідеалістів.
Зараз ні українцям, ані полякам не потрібні ніякі ексгуматори, бо вчорашні й сьогоднішні ексгуматори Польщі — це люди, які або накручені комуністичною брехнею і ідіотичними видумками Кремля, або самі є проводниками цих московських ідей сіяти розбрат між поляками та українцями. Неможливо довіряти всякі ексгумації людям, які не мають в голові якоїсь явної адекватної картини історичної, які накручені якимись лживими зомбілками московських безбожників. 75 років московська агентура крутить цю маячню про “антигітлерівських гітлерівців УПА”. Вона затягнула в цю маячню величезну кількість людей, які жили під комуністичною владою в Польщі і Україні. Вона радо буде крутити ще 100 років ці лживі ідіотизми, щоб зіштовхувати лобами поляків з українцями.
Зараз, знаєте, воно ж вилазить ідіотичність всього цього процесу. І вигадали, знаєте, ще яку маячню — що так, гітлерівці були винуваті, сталіністи були винуваті… Але, тіпа, Москва ж і Берлін визнали, що вони були винуваті, покаялися. А от українці не визнали, що вони були “гітлерівцями” під час свого антигітлерівського повстання, і саме тому зараз київська влада теж є начебто “гітлерівською”. Це просто ну така конструкція ідіотично-болванська для склеротиків, що просто на голову не налазить вміняємій людині.
Нам треба спочатку устаканити оце розуміння тодішньої навіженої складності та історичних біфуркацій. Реальне масштабування головного та вторинного. Ідентифікувати та відсторонити московську дебільну лживу маячню. Треба визнати, що тоді був стан глобальної чужої війни, де українці і поляки не були самостійними основними силами, не основними суб'єктами. І вже тоді, з усвідомленням всього цього, можна буде, може, років через 10–20 років повертатися до якихось ексгумацій. Коли хоч якась кількість людей усвідомить, прочитає в інститутах правду про ті події, а не комуністичну перекручену маразматичну брехню тодішніх Москви–Варшави–Києва.
Зараз агресивні безбожні ідеологи Московії просто будуть у цьому всьому процесі шукати додаткові приводи для роздмухування польсько-українських конфліктів та ненависті. Бо це вже московська агентура в Польщі зробила вигідним політичним електоральним жумпелом “виборчі голоси на ненависті” для сил, схильних підігрувати московській агентурі та корупції.
Невже на прикладі Угорщини не стало зрозуміло: хто, як і чому крутить європейські взаємоненависницькі платівки Московії.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma