Enigma Enigma

Jakiv Kutowyj

2019-09-25 06:38:40 eye-2 2984   — comment 0

Майор Срак і старий шофер

Майор Срак і старий шофер

То всьо, шо сі робит докола, люде, істинна провда. Але виглєдає, курва, як брехня. Іно тота брехня настіки неймовірна, шо аж сі світит, немов провда.

Сидимо си з Ромком (читай #Ромко_Черешня ), на терасі кавярні, лиґаєм по сто підисєть. Тепло, сонячно, в дурних наших головах гуде не стіко від коняку, як від шаленої кількости ладних дівок докола. Так файно, шокапєц. Но а через дорогу мєнти дідови на жиґулю штраф пишут, бо той на самій зебрі свій виходок запаркував. Ніби все ґут, по правилам, я навит зачинаю сі тішити, які в нас поліцаї чоткі і справедливі.

Но так є, люде, жи маю здатність притєгати прямопротилежні ситуації в єдно місце. Так сі стало і того разу. Бо не встигли мєнти того селянина відпустити, як через хідник, просто на саму терасу залітає здоровенний мерцедес джіелька. Затемнений по саме нікуди, курва, і чорний, як либак на день Нафтовика. 

Поліцаї писки повідкривали, а ми з Ромком сидимо, чекаєм, шо бде далі.

 Іно з авта ніхто не вилазе. Но то я встаю і йду до тих мундурових.

- Панове поліцаї, а шо то ви стоїте, нумо арештуйте тогохуя, бо він мені в каву напердів просто з рури видихової*!!!,- кричу їм.

Ті вмикнули "мороз", ніби пишут протокол. Но то підходжу ближче: 

- Мені шо, дзвонити на стодва, до шляка ясного?,- перепитую.

- Та зара, прошпана, вже йдем,- каже другий і біжит до порушника. Чую за спиною якесь благальне булькотіння і раптовий крик:

- Та я тебе, курва, мож повісти, груддю вигодував!!!,- чую я знайомий голос

Обертаюсі і виджу, як двері мерса сі відкрили і звідтам вишпортуєсі організм і при тім кричит, ніби він якийс директор. Тіло неправильної, але фист заокругленої форми, з'явилось на світ Божий і виявилось знаним на все місто, вбраним по цивілю, майором на прізвище Срак. 

- Срак, курва, зара, здаєсі, Я ТЕБЕ нагодую!,- почув я голос Черешні. Той стояв на повний зріст коло майора і дививсі на него згори на долину. Срак затремтів і раптом зачєв сі зменшувати на очах у людий, шо стояли докола, вірно передбачаючи файну забаву. Врешті сі скурчив, якхуй на морозі і став меншим мінімум у вісім раз.

- Срак, ти? Зара шляк тя трафе, курвасрака,- заволав я в бік водія.

Той сі обернув до мене і паща в него відразу сі видовжила настіко, шо нижня щелепа мало не лєгла на глобус, котрий він носив над споднями вже добрих двайціт літ. Відтоді, як з патрульного став даїшником.

Тута, люде, я мушу перервати оповідку і троха розповісти вам про той цуд небесний, котрий нині називаєсі оновленим поліціянтом.

Майор Ігорко Срак. А саме так він сі називав, закі не вступив у лави правохоронців. Бо потім помінєв на інше, котре не озвучуватиму, бо для всіх містян він, як був Сраком, так ним сі і лишив. 

Так от. То сі стало після войска. При совєтах селяне з горів часто так робили, би сі спустити троха нижче до рівнє моря.  А за пєрєстройки то був мало не єдиний вихід для них мати файну касу, практично не прикладаючи жадних зусиль. Принаймні розумових. 

Кар'єра в Срака сі складала напрочуд вдало, благо земляків, котрі пхали оден одного на хлібні місця, докола було доста. До майора він сі дослужив швидко, але постійно встрєгав в якісь халепи і тому зо п'єть разів го розжалували аж до лійтінанта. Іно наш мєнт був бронібойним і знав де помастити, би залатвити проблєму.

 Ріжні посади в ДАІ файно годували, помогли му збудувати три хати, відкрити фірму з маршрутками і почуватисі практично живим Рамзесом Другим, тіки з більш тупим виразом обличчя.

 Але тутка прийшла поліційна реформа, котра Ігоркови принесла купу клопотів, бо прийшлосі касувати за перездачу, за закриття попередніх, нібито давно закритих, але раптом відкритих, кримінальних проваджень по хабарях і не лише. Схуд Срак неймовірно, ще й в АТО на три місєці мусів сі катнути, звідки приїхав паперово кришталево чистим.

Так от. Стоїт наш бравий полісмен перед Ромком, сі трусит, а ту зненацка оси налетіли і єдна Сракови на ніс сіла. Ну і легонько махнув руков, би ї відогнати. А Черешня, люде, хлоп нервовий і помислив си, жи той до него стартує. Та й, недовго думаючи, вклєїв Ігоркови в ніс. З оси труп, а з носа - пулярис*. Срак впав, помнув квіти на клумбі і зачєв верещєти, немов кнур перед кастрованєм. Мєнти, шо стояли збоку, як то увиділи, оден зразу за пістолєт сі схопив, другий за рацію і до авта. А ми довго не думали - сподні в руки і ходу звідти. Через парк, помежи хати, вибігаємо на єнчу вулицю.
Біжимо си з Ромком, аж ту сі спинєє старий опель, а звідтам:

- Куба, де біжите? Сідайте, я вас підвезу!

Виджу знайоме обличчя, попадали'змо в того ґрата* і погнали.

- Вуйку Василь, відки ви ту сі взєли?,- питаюсі в шофера.

- Та я навпроти стояв, та й всьо видів. Знаю я того поліцая. Ше від тодий, як він іно з гір сі спустив. Видів'єм їх троха за своє життє.

В него проблєма з дітинства. Срати му завше сі хтіло. І вдень і вночи. Навит, курва, коли грав, то думав, би сі не обисрати. Но і, певне, того така фамілія.

Але то ше ніц. Найгірше було на понеділкових нарадах, коли шеф го грав в усі дзюрки, а той думав іно про єдно - чи бомжі часом не вкрали в поліцейскім виходку срайтасьму. Бо чомусь так сі ставало саме на його чергуванню. Добре, жи з водов було троха леґше, бо як не було в крані, то завше пару літрів рідини було у відрі.

 Я, Куба, за совєтів на уазіку робив. Возив'єм начальніка промислу, курва.- раптово перемкнув тему Василь,- то була люкс робота. О семій рана відвіз жінку на роботу. На восьму його, а півдевєтої ще мусів його дітий до школи доправити. Потім побалемкаюсі по цеху, доміки заграю, з хлопаками попижджу і файрант. Бо в одинайцітій мій шеф вже в склепі, п'яний, курва, фоса. Заходжу, а там вага така вЕлика була. Став'ю го на ню - підисєть п'єть кіля штириста грам. О, кажу, ше по сто і їдем. Кєровнік мені:

- Файний ти хлоп, Василю. Я би'м тя усиновив.

А я му:

- На холєру ми такого тата, шо ледво говоре?

 А він:

- Пойняв. Від зовтра не п'ю!

Но то я го під пахУ і в уазік. На заднє сидзенє кинув, він си спит, а я ше по Трускавци потаксую, здихлів* порозвожу. Пару ходок зроб'ю та й все єкась десєтка капне. А за совєтів то, Куба, були грубі гроші. 

Потім їду до него під хату та й несу го на четвертий поверх. Добре, жи під під'їздом все люде сиділи, то завше ми помогли го з авта викєгнути. Бо він фист як не хтів домів іти. Жінка в него ладна, як лялька була. Але прала го по писку за кажним разом, як я го, п'яного  в сраку, привозив.

Потім возив'єм ше єдного пияка. ІнжИнєр з охорони праці. Але то був прикрий хлоп, курва! Но ти, Куба, як сі нап'єш, то шо робиш?

- Та нич,- кажу,- спати ми сі хоче.

- О видиш! А ми їдем зи Львова, той йолоп сєде си збоку і зачинає ми повідати, жи я не так ґазую чи під знак поїхав. А як видит гастроном, то всьо! Стань му ту, курва, бо го спрага мордує, дюшесу му сі хоче. Ага, купе, курва, флєжку солодкої водички, чвертку за вінкльом* в жилудок встромить, би я не видів і лізе в авто. Думає, жи я дурний. Але ніц, курва, їдем. Но і від'їзжєєм пару кільометрів та й "білка" го зачинає хапати. Якісь діти з прапорами му сі ввижают на дорозі. Чи баби з молоком в бідонах. Та й кричит:

- Де ти їдеш, курва? Не видиш баби корів подоїли, молоко на базар несут. А дви, дви, діти з транспарантами до першого травнє сі готую! І всяке таке. 

А докола нікого, іно при дорозі пару ЗІЛів з пшеницев і коло них фіра, зерно колгоспне крадут.

А, як та скотина, за кермо хапати зачинає і не дає їхати, то я сі вкурвлюю нараз. Но то правий поворот, курва, стаю, викєгаю го з передного сидзеня, звєзую му руки, ноги і кидаю назад. Всьо, спокій. Він шось си верещит, співає якусь калінку, а мені до сраки - їду. Іно, як мєнти ня пинєют, то я перед тим, як стати, б'ю му в писок, би сі заткав. А мєнтам шо? Їм похуй, документи провірили, в кабіну зазирнули:

- Хто то є?

- Та то шваґро мій,- кажу,- в него нині троє сі вродило, то сі напив від щістє.

Поліцай співчутливо головов помахає та й руков махне - їдь, хлопе.  То я по коробці і ґаз до поліка. Приїжджєю під хату, викєгаю той організм, розвєзую го і мечУ на обору. В него своя хата була, то не тре було на п'єнтро волочити. Але їдного разу я го викєгнув, але розвєзати забув, то мене на наступний день з уазіка зняли і на урала дали. Ніби так покарали. Але мені ше ліпше, курва, бо тим чортом і дрів си навезу і сіно. Но то начальство увиділо, жи мені файно там, та й знов на уазік посадили.

- Прошпана, станьте нам біля тоїво касарні*,- раптом перервав го колєґа, котрий всю дорогу мовчки слухав, шо повідАв старий шофер,- підем до Дозя, доправим, шо не встигли. Нє, Куба?

Той сі спинив, ми вийшли, а Василь все не міг сі вспокоїти:

- Але всьо їдно, Куба, той інжИнєр, хоч і йолоп, але всьо їдно не був такий фист злий, як той, шо я го після урала возив. Той хоч в кабіні не риґав, курва. 

- Та най бде, вуйку Василь! Щєсливої дороги!,- всміхаюсь.

- Но так, зара нема чєсу, Куба, я про него ті іншим разом повім, добре?,- водій остро ґазнув, а ми з Черешнею махнули му руками і погребли в бік касарні, до Теодора Немічного, котрого всі знают, як Дозьо.

 
*рура видихова - вихлопна труба
*здихлі - відпочиваючі
*Вінкєль - кут, тут - ріг будинку
*касарня - колись казарма, де мешкали ріпники, а теперка деревлєний двоп'єнтровий будинок. Такий си гуртожиток коридорного типу.
*ґрат - тут неймовірно убите авто
*пулярис - великий такий гаманець