…Чесно кажучи, найбільш вражає навіть не «герой» цього розслідування, оскільки щодо нього все було зрозуміло ще від часів справи Стуса та й подальшого періоду (в якому більш відомий був, скажімо, «всесоюзний» фільм «Мерседес тікає від погоні», а не перепоховання репресованого поета), а нинішнє пригасання історичної пам’яті. «— А що це за номер, до речі, на його «мерсі» такий — «1937»? — запитав якось оператор Борис Троценко після того, як Медведчук обрав для відповіді перший варіант. (…) — Не знаю, якщо чесно. Може, тому, що тисяча дев’ятсот тридцять сьомий — рік сталінських репресій, — відповідаю я, вимикаючи мікрофон. Борис вилаявся».
Отже, виходить, «мерседес» з учасниками репресій усіх часів і народів таки «втік» з-під бравої загрози нездійснених люстрацій і ревізій, що свого часу лунала з усіх усюд «незалежної» доби? І ті з можновладців, що здійснювали згадані репресії, пригнувши було голови, з часом обережно випростались, так і не отримавши належного покарання за злочини перед Українським Народом? Виходить, що так, і книжка Максима Савчука «1937» - незайве тому підтвердження.
Звісно, за сучасного стану історичної памяті книжка, як запевняє видавництво, має всі шанси стати хітом. Ясна річ, що вона написана в незвичному для української літератури жанрі – журналістського розслідування. Основою її став цикл розслідувань проєкту «Схеми» (Радіо Свобода) про, мабуть, найодіознішого політика часів незалежності України – Віктора Медведчука, кума Володимира Путіна.
Що ще важливого кажуть про це видання, окрім того, що весь гонорар автор вирішив передати на потреби Збройних сил України.
Отже, «1937» — це книга про пошук, про несподівані і часом шокуючі знахідки, про годинні чатування на броньований Мерседес із номером «1937», про відповіді Віктора Медведчука на прямі незручні запитання. А ще вона про розслідувальницьку журналістську «кухню», про спостережливість та наполегливість. І про те, що якщо в темній кімнаті таки ховається чорна кішка, її можна знайти. Більше того - її потрібно знайти.
«Добре пам`ятаю, як все починалося. Як абсолютно випадково знайшов нафтову компанію родини Медведчука — просто вночі копаючись у реєстрах. Це здавалося чимось абсолютно дивним: на телеведучу Оксану Марченко записали фірму в Росії із величезними запасами нафти. Але після публікації сам Віктор Медведчук усе підтвердив. Потім ця історія відкрила іншу — вже про захоплене українське газове родовище в Чорному морі. Далі був нафтопереробний завод у Росії, куплений оточенням Медведчука за безцінь... Все це дало підстави говорити про те, що Володимир Путін усіляко сприяв збагаченню свого кума в Росії, аби той мав ресурс для політичної діяльності в Україні. Мені хотілося написати книгу про те, як усе це на моїх очах вимальовувалося у дуже чітку і водночас сумну картину», — говорить автор «1937» Максим Савчук.
Уривок з книги
«Я завжди приблизно знав наперед, як він відреагує. Бо основних варіантів було насправді три. Перший — «щодо бізнесу я жодних коментарів нікому не даю», другий — «я до цього не маю жодного стосунку» або третій, мовчазний, — Медведчук запитання просто проігнорує. У першому і другому — політик скаже неправду. Третій, скоріш всього, ми показували в кінці відеосюжету, зазначивши, що кум Путіна проігнорував запитання журналістів. І глядач розумів натяк: йому просто нічого відповісти, бо все, що ми з’ясували і розповіли до цього у розслідуванні, — правда.
Не буду лукавити. У нас із Віктором Медведчуком траплялися розмови й довше семи секунд. Але таких випадків було всього два, у кулуарах Верховної Ради, коли він як народний депутат спеціально виходив до журналістів, щоби дати розлогі коментарі. І я би назвав ці два діалоги винятком із правила «трьох варіантів реакції Медведчука».
— А що це за номер, до речі, на його «мерсі» такий — «1937»? — запитав якось оператор Борис Троценко після того, як Медведчук обрав для відповіді перший варіант.
Того дня було прохолодно, і Борис одягнувся так: армійські черевики на товстій підошві, утеплені штани кольору гакі з незліченними кишенями і якась така штука на шиї (все забуваю її назву), яку можна натягнути на обличчя. Борис зазвичай тримає камеру, як автомат, — об’єктивом униз, на схрещених руках. Завжди дивувався, як його сюди щоразу пропускає поліція й управління держохорони без обшуку.
— Не знаю, якщо чесно. Може, тому, що тисяча дев’ятсот тридцять сьомий — рік сталінських репресій, — відповідаю я, вимикаючи мікрофон. Борис вилаявся.
…Розслідування «Нафта для куми Путіна», попри те, що запити проігнорувала і Оксана Марченко, і Віктор Медведчук, розійшлося непогано. Його процитували практично всі інформаційні ресурси. Тут секрет простий: головне, аби новину взяло зо два топові новинні видання, а далі підуть передруки дрібніших. Зрештою дійде і до сайтів, які напишуть статті із заголовками у стилі «Оксана Марченко опинилася в центрі скандалу! Журналісти розповіли всю правду про...».
Але найціннішою була реакція самого Віктора Медведчука. В ефірі телеканалу NewsOne журналістка запитала у нього про розслідування «Схем» і бізнес його дружини. Співведучий В’ячеслав Піховшек, намагаючись випередити відповідь Медведчука, запобігливо уточнив: «Це не розслідування, а злив компромату». Однак Віктор Володимирович підтвердив із розслідування практично все. І навіть розповів про принцип, за яким його родина веде справи: «Моя дружина не займається бізнесом, вона володіє бізнесом, а керую бізнесом я. Чому я не можу володіти бізнесом? Тому що мої «улюблені» американці в березні 2014 року запровадили стосовно мене санкції. З цим пов’язані особливості бізнесу, який належить сьогодні родині».
Через три роки, у 2021-му, саме ці його слова цитуватиме секретар Ради нацбезпеки і оборони України Олексій Данілов, пояснюючи, чому українські санкції ввели не тільки проти Віктора Медведчука, а й проти його дружини, телеведучої Оксани Марченко».
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma