…Варто, мабуть, визнати, що ми давно вже навчилися говорити не те, що відчуваємо, а те, що є соціяльно припустимим, щоб уживатися з оточенням, досягаючи власних цілей. І щодня ми брешемо самі собі й іншим. Причому що менше ми усвідомлюємо свої приховані мотиви, то краще, бо нам не подобається навіть думка про те, які ми егоїстичні. Не кажучи про те, що брехня при цьому стає нормою.
"Ми брешемо, - каже Смолич, кладучи окуляри в миску з холодцем в оповіданні "Дзеньки-бреньки" Володимира Даниленка, - але ми в те віримо". Стосовно ж холодцю, а радше того, з кого він зроблений, то зокрема у книжці Кевіна Сімлера і Робіна Гансона "Знайди слона: залаштунки повсякденного життя розуму" (Х.: Vivat) це явище, відповідно, має назву "слон у голові". Тобто нам неприємно визнавати приховану мотивацію, пояснюючи свою брехню, тому ми робимо її предметом табу замість розмірковувати про її природу та усвідомлювати причини своєї поведінки.
Звісно, згаданого Смолича це не стосувалося, він був літописцем радянської системи, збудованої на брехні. Системній, радянській, нашій власній щодо усього цього в житті. Однак несвідомі мотиви, як підказує історія, керують не лише нашими особистими діями, вони також мали і мають вплив на мистецтво, освіту, медицину, політику, релігію. Існування прихованих мотивів може перешкоджати роботі соціяльних інститутів, що призводить навіть до сумнівів у справедливості чи законності їх існування.
Зрештою, це може призвести навіть до занепаду не те що згаданих інститутів, але й самої Системи. Що, власне, й довів, наприклад, факт розпаду Радянського Союзу. Утім, мета цієї книжки менш грандіозна, але не менш важлива — звернути нашу увагу на приховані мотиви й способи їх визначення. Тоді ми зможемо краще зрозуміти себе й інших, навчимося ліпше взаємодіяти одне з одним і не допустимо занепаду системи вже своїх власних, не брехливих стосунків.
Ілюстрація: Раєвський
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma