Ця історія почалася 2002 року, коли до Чернігівського художнього музею завітала родина Ірен Годійо і поцікавилась долею творів її батька Олександра Савченка-Більського, який майже 70 літ жив і творив у Франції. Свого часу, дізнавшись про створення у Чернігові художнього музею, Олександр Васильович подарував нам більш як 60 графічних робіт. Але вони довго були невідомі для широкого загалу. Аж 2003 року відбулася перша персональна виставка мистця під назвою «Повернення Олександра Савченка-Більського». Бажання дізнатися більше про нашого земляка привело до Франції, де з люб’язної згоди дочки познайомилась з сімейним архівом, численними творами різних напрямків і стилів. А подаровані пані Годійо ще 50 графічних та живописних творів дали змогу зробити кілька великих виставок, де були представлені чудові роботи майстра в модернових стилях Ар Деко, конструктивізму тощо. Він належав до когорти українських художників-емігрантів, які творили європейську культуру ХХ століття.
Автор Ірина РАЛЬЧЕНКО
Ірина Ральченко, провідний лектор Чернігівського обласного художнього музею ім. Григорія Галагана
«На схилі літ, у 1983 році, О. Савченку-Більському пощастило побувати на батьківщині — туристом. Він так і не побачив рідну Олишівку, але саме після цієї поїздки передав більшу частину своїх робіт в Україну до Чернігівського художнього музею».
Мені не просто здавалося. Я ясно бачив наскільки глибоко люблять місцеві жителі свою рідну Чернігівщину. Свій край. Свою природу. Свою землю. Це відчувалося в усьому. Але ми так не звикли про це говорити, демонструвати це.
Ми живемо по велінню часу і мирно пливемо тихою та спокійною течією життя. І лише новини з фронту повертають нас до жорстких реалій сьогодення нашої країни. Доторкнувшись до цього болю, починаєш шукати причини того, що відбувається. Ми наче маленькі діти так і не можемо повірити в існування такої несправедливості. Проте вже ніколи не змиримося з цим.
Тільки б усвідомити, коли все пішло не так, коли стався розлом. Ми обертаємося назад. Ми шукаємо відповідь, ми усією своєю суттю прагнемо припинити цей біль. І розуміємо, що він був народжений задовго до нас. Коли люті та сатанинські думки дісталися до святині нашої генетичної інтелектуальності. Коли феномен ідеології спробували порушити сатанинські сутності. Від віку до віку ми отримуємо звістки від тих, хто навіть далеко від святої української землі пам’ятав її та любив усе, що пов’язано з Україною.
Ми зустрічалися з Іриною Ральченко в музеї. Напередодні відкриття нової виставки весь колектив працьовито та злагоджено готувався до прийому відвідувачів. І в перервах між програмами я бачив, як пані Ірина бере активну участь у підготовчих роботах.
Під час знайомства мене вразили очі цієї жінки. Мудрі очі. Глибокі. Коли ми почали знімати програму, Ірина Григорівна, відключившись від метушні підготовчих робіт, почала розповідати нам про талановитого митця та щирого патріота своєї країни — Олександра Савченко-Більського. Непересічна особистість з цікавою біографією та потужним творчим доробком. Яскравий приклад того, що Україна — це більше ніж територія, це в першу чергу душа.
Мені інколи закидають, мовляв, у нас немає ідеології. І в цьому є гірка правда. Та ми маємо неймовірну культуру, потужну історію та надзвичайно багату територію. Та віками основною нашою силою була саме єдність Духу. Духовність була нашим базисом протягом більш ніж тисячоліття нашої історії.
А сьогодні маленькими, але дедалі сміливішими кроками ми рушили крізь пустелю, аби відродити все те, що ледве не втратили назавжди. Це складне випробування, в якому ми маємо повернути собі голос Нації та почути завіти предків. Сьогодні багато націй втратили це назавжди.
Але ми все ж таки пробиваємося до сонця крізь саркофаг величезної ракової пухлини, котрою стала для нас московія. Болотні сутності віками намагалися занапастити нашу історію та віру й біснуються щоразу, коли ми знову і знову відшукуємо себе в тому, чого досі не знали та не усвідомлювали.
Розповідь Ірини Григорівни вкотре переконала мене у думці, що кожен, хто торкався до святині історії українства, ставав вигнанцем на своїй Богом даній землі. Нас змушували відмовлятися від самих себе. Але були й ті, хто не зламався. Ті, чий дух не скорився катам.
Всі ці жахи минулого сумно усвідомлювати. Думати про це. Дивитися на цілу плеяду корифеїв Нації й усвідомлювати те, що вони часто ціною власного життя намагалися не допустити поглинання Нації безжальним та лютим червоним режимом.
Усвідомлення приводить тебе до розуміння. А розуміння робить мудрим і сильним. Ти перепалюєш цей біль всередині себе. В дивовижному музеї на нашій рідній українській Чернігівщині Ірина Ральченко з колегами відродили в пам’яті українства видатного митця і сина своєї української землі — Олександра Савченка-Більського.
Їх було багато — людей, котрі не змогли миритися з безчинствами червоних окупантів на теренах їхньої Батьківщини. Нині зрадники, тирани і демони знайшли своє місце на звалищі історії. Світлі, чисті та люблячі душі назавжди залишилися поруч із Нацією.
І нехай ці душі повертаються до нас зграями білих красивих птахів. Українство живе і народжується знову. Від покоління до покоління, від роду до роду, від віку до віку. Ірина Григорівна дивиться мудрими очима на цих красивих перелітних птахів і захоплюється силою нашої генетичної неповторності.
Авторська программа Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Ірина Ральченко, провідний лектор Чернігівського обласного художнього музею ім. Григорія Галагана
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma