Enigma Enigma

Вячеслав Ковтун

2020-05-31 16:25:10 eye-2 3004   — comment 0

Ми самі дозволили політикам і чиновникам, суддям і прокурорам стати над собою – Олег Володарський

Владико святий, Царю небесний, Вседержителю світу, яким премудро управляєш, Господи наш, що установив єси і стан військовий для оборони держави і Вітчизни, до тебе звертаюсь і молю тебе, допоможи мені добре виконувати мої обов’язки і всякі невигоди та прикрості мого стану терпеливо зносити. Дай мені безнастанну пам’ять про ту присягу на вірність Батьківщині, яку я склав, дай мені в моєму серці любов і щире прив’язання до нашого українського народу, безумовний послух добрим і справедливим наказам командирів, який у кожній справі є так потрібний. Дай мені, Господи Ісусе Христе, ніколи не забувати про твій пресвітлий приклад служіння, покори, доброти й любові. Хай він завжди просвічує мене, щоб у дусі твоєї науки я поводився з усіма, а передовсім із моїми товаришами. якщо б коли, Господи, я дослужився до вищого чину, тоді охорони мене від гордості, нелюдяності та невиправданої суворості супроти моїх підлеглих. Пам’ять про тебе, Господи, пам’ять про марноту цього світу, про смерть, що її кожної хвилини можу зазнати, пам’ять про правду, що людина є прахом, але сотворена на твій образ та подобу нехай ніколи мене не покидає, а спонукає до життя чесного, побожного в моєму стані, до приязного ставлення до інших людей. нехай найсвятішими будуть мені передовсім твої накази, ангел-хоронитель нехай оберігає мене, щоб я не зійшов з дороги твого святого закону, нехай охороняє мене від безбожного і розпусного життя, допомагає мені заслужити твоєї святої ласки. якби раптом наказ очільника моєї держави за твоєю волею, Господи, покликав мене до справедливого бою проти ворогів України, тоді, о добрий Боже, запали моє серце відвагою і хоробрістю вірного слуги твого. Будь нам тоді заступником, охоронцем, визволителем і даруй перемогу. Нехай думка, що я борюся за дорогу Вітчизну, стою зі зброєю в обороні справедливості, кріпить мої сили і підтримує мій дух. а якщо б я життя своє мав віддати на полі бою, тоді, о Господи премилосердний, не залиши мене в годину смерті, подай мені ласку і прости мені всі відомі й невідомі гріхи мої. Прийми тоді мою душу і даруй мені Царство небесне. Амінь.

Складний видався текст. Складний для розуміння. Адже зазвичай лише Господу в молитві ми повністю відкриваємо те, що так непокоїть і турбує душу. Ми звикли ховатися за різного роду системними ототожненнями, щоб постійно бути соціально «правильними». Ми ходимо на роботу. Виховуємо дітей. Вітаємося на вулиці. Ми обов’язково поводимо себе правильно, намагаємося бути хорошими. А чи правда це? І що знаходиться глибоко в душі? І що від нас ховали всі ці сотні років, впродовж яких тривав безжалісний геноцид? Знищення історії, культури, мови, віри. І фізичне знищення їх носіїв. Кожен із нас, зустрівши рівного собі, вимушено посміхається і «правильно» вітається. Навіщо?

Звичка поколінь. Звичка бути таким, як усі. Гвинтиком системи. Дякувати Богу, що віра та молитва позбавляють від внутрішньої брехні. Ми відкриваємося в молитві перед Господом, і водночас пізнаємо самих себе. Віруємо в Нього, навчаємося вірити в себе, а потім і одне одному. Та прививаючи традиції «рівності й братерства», в нас знищили генетичну віру в Бога. Відучили вірити спочатку в Господа, а потім і в самих себе, винищивши тим самим і довіру до ближнього. А відучали кулями, тортурами і засланнями.

І тепер ми скалічені. Наші очі дивляться, але не бачать, вуха слухають, але не чують, а душі не відчувають. Такі відчуття не наповнюють, а навпаки спустошують, вимагаючи більше і більше яскравих картинок, більше і більше шуму, більше і більше миттєвих насолод. Наші органи чуттів, наші тіла, більше не слугують нам. Ми самі стали рабами наших тіл. Ось до чого нас призвела бездуховність.

Соціальні маски. Загальні налаштування. Все прораховано. Прогнозовано. Адже Ісус навчав бути собою. Духовний бунтар, він навчав любові та ВОЛІ. Його не обмежували стіни храму чи людські переконання про те, що таке добре і що таке погано. Знаходячись будь-де, він перебував посеред світу. Безмежного, всеохоплюючого світу. Кордони у нас в голові. В’язниця у нас в голові.

Ми самі дозволили політикам і чиновникам, суддям і прокурорам стати над собою. Ми самі віддали перевагу законам людським над законами Божими. Ми самі поставили над собою замість люблячого Господа байдужий державницький апарат і безжальну бюрократичну машину. І з того часу, як молитву замінили на чолобитну, все пішло шкереберть. І зараз там, на Сході, ми платимо страшну ціну за нашу нелюбов та байдужість до Бога і України. Найкращі з нас полишили сім’ї, роботу, звичне життя і пішли воювати за свою країну.

Це висока звитяга – бути вірним своїй Батьківщині. І я вклоняюся моїй рідній українській Матері-Церкві за те, що поруч із військом завжди військові священики. Я телефоную до них. Телефоную завжди, коли сумніви та біль сповнюють душу. І вони говорять зі мною. Говорять тепло і по-братньому. Як з дуже близькою людиною – з членом своєї величезної української родини. І я бачу, яких зусиль, яких духовних сил вимагає від них служіння Нації і Богу. Вони теж ведуть боротьбу. Складну боротьбу. Та священик і капелан нашої рідної української церкви – він покаянний. Чесний. Щирий. Безхитрісний. Ці люди – одні з тих небагатьох, хто сьогодні здатен відродити нашу Націю. Відродити українство.

Моє життя вже сьомий рік поспіль наповнюють відлуння фраз, подій та емоцій. Мені не потрібні великі та величні. У мене немає ідеологів. У мене є Бог. Молитва. Сильна, на межі болю, любов до своєї Батьківщини. І надцінне – змога говорити правду, якою б складною вона не була. І якщо хтось думає, що мене зупинять соціальні прив’язки, то він сильно помиляється. В цьому моя вільна українська пиха. Нехай це буде гріх. І нехай Господь карає мене за нього. Але бруд, брехня і зрадництво завжди викликатимуть у мене відразу.

Тому і подорожую по церквах, храмах і монастирях. Тому і дивлюся в очі, в душі тим, хто навчає Націю любити Бога. Тому і каюся їм з відкритим серцем. Тим, хто зуміє відкрити серце і почути, я неймовірно вдячний. А за тих, хто все ще не в змозі – щиро тужу. Бог і Україна. Без віри та усвідомлення українства вони просто не розуміють хто вони, і на якій землі знаходяться. Земля йтиме у них з-під ніг і вони завжди будуть блукати у болотяній темряві неусвідомленості, повсякчас натикаючись на перепони.

Вчитель духовності, священик нашої Нації – це для мене високе і принципове переконання. Це приклад для наслідування й орієнтир життєвих переконань. Та вищий за усіх нас лише Бог. І лише він дає нам шанс бути почутим і пробаченим за неправильність свого сприйняття. Не соціальних стандартів, спотворених червоним режимом та іржавими державними апаратами, що зі скрипом змінюють один одного, а моральних і духовних принципів заповідей Господніх. Так, у нас світська держава, але каркас культури, історії, генетики Божий…

Найбільший сум і водночас радість в мене викликає те, що для того, аби стати сильною, квітучою, могутньою, вільною, незалежною державою в нас вже давно все є. Все і навіть більше… Нам тільки треба присісти. Затихнути. І звернутися до Всевишнього в молитві просячи наділити нас мудрістю нарешті правильно розпорядитися Його численними дарами…

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми отець Володимир Токарюк, капелан, настоятель храму Вознесіння Господнього (м. Чернівці)

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma