…Тихо й непомітно повертався герой цієї книжки до рідного мистецтва вже наприкінці минулого століття – наче персонажі його прозової збірки «Миші», написаної у шістдесятих. У 1992 році французький дослідник українського мистецтва Жан-Клод Маркаде разом з дружиною Валентиною Васютинською-Маркаде презентували авторові цих рядків упорядкований ними альбом Михайла Андрієнка, відтоді й почалося його популяризація в Україні – включно з публікацією «Мишей» у журналі «Український Засів», який редагував згаданий автор.
Михайло Андрієнко-Нечитайло народився в Одесі за одними джерелами, за іншими – в Херсоні, вчився в Херсоні і Санкт-Петербурзі, працював у Бухаресті, Кишиневі, Аккермані, Празі. З дитинства мріяв жити в Парижі, і 1923 року ця мрія здійснилася. У квартирі на вулиці Вожирар Андрієнко провів більшу частину свого життя. Вугільні замальовки з серії «Зникаючий Париж» показують місто таким, яким бачив його мистець.
У 1920-ті роки художник переважно займається театральним дизайном; у 30-ті виставляється в Парижі, Берліні, Лондоні та Львові; під час війни переховує від нацистів свою дружину, єврейку Ріклу Візанську; у 50-ті багато подорожує і знову повертається до абстракції у своєму живописі; у 60-ті публікує перші літературні твори — повісті «Миші», «Перехрестя». 15 картин модерніста Андрієнка з Львівського музею були знищені в радянські часи як формальні й абстракті. На щастя, чимало його творів зберігаються в музейних та приватних збірках Франції, США та інших країн.
Михайло Андрієнко. Повернення. – К.: Родовід
Ілюстрація: Михайло Андрієнко-Нечитайло. Ярмарковий балаганчик, 1933
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma