Мова наразі про те, як у сповідях святих знаходять не лише парадокс страждання, але й сумніви і зневіру, і що з того буває. Автор цієї книжки – одна з найзагадковіших постатей в європейській філософії ХХ століття. Румун за народженням, француз за покликанням, песиміст за переконаннями, він досі викликає запеклі суперечки серед інтелектуалів усього світу. "Сльози і святі" Еміля Чорана були написані автором у віці 25-ти років румунською, а через 50 років текст був перекладений на французьку Сандою Столожан під керівництвом автора. Нині книжку переклав Леонід Кононович, який здебільшого береться за знакові тексти, тож насолода від читання гарантована.
Що ж до самої книжки, то мова про те, як автор знайшов у сповідях святих не лише парадокс страждання, але й сумніви і зневіру, і що з того вийшло. Та й у всій спадщині цього апологета аутизму прозирає ненависть до світу і до себе. Бога він не любить, у долю не вірить, друзів не визнає Містик без Бога, зі спрагою абсолюту, звільнений від кайданів священного, постає перед обличчям Творця. Хоч і не любив, але чи вірив у Бога Чоран? Чи є серед нас ті, хто в нього не вірив?
Варто, мабуть, додати, що надалі, вже як румунський емігрант, Чоран так само свідомо воював із французькою мовою, вважаючи, що нічого так не протвережує у вигнанні, як вивчення чужої культури. До того ж, вичавлюючи з власного життєвого досвіду філософські максими, видобуваючи з класичних тонн словесної руди концентрат афористичної думки, він вторгався у традицію, властиву виключно його новій французькій батьківщині. Бог із ним, звичайно, але такий досвід вражає, а рання праця дозволяє поглянути на початки подальшої боротьби.
Еміль Чоран. Сльози і святі. – К.: Shrapnel, 2023
Ілюстрація: Shusaku Takaoka
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma