Я, як може і ви ставлю собі питання: чому не менше ніж диво опору України та стратегічні поразки РФ першого року війни не вилилися в повний військовий розгром вторгнення, який змусив би злочинний режим відмовитися від його планів?
Відповідь на нього не треба довго шукати; і у нього дві основні складові. Перша це українське суспільство, яке три повні десятиліття шалено та безвідповідально розбазарювало ресурси опору та перемоги замість того щоб створювати та будувати їх. Друга це позиція західних союзників України, які після десятиліть зачарованих повторень лічилок та мантр просто не знали що робити з реальною та фізичною війною прямо біля їхніх кордонів.
Для перемоги у 2022, в одній з її можливих форм, Україні просто й елементарно не вистачило ресурсів. Тих самих на створення яких були відпущені десятиліття.
Це урок, і він важливий та значущий: було б верхом тупості та безвідповідальності просто списати його на "так вийшло" і сподіватися на краще наступного разу. Історія України показує дуже ясно що "як завжди" не приведе до іншого, нового результату, жодного разу ще не приводило. Але це не про загальні очевидності.
Сьогодні, це про цілком реальні, конкретні та вимірні речі. Сьогодні у перемоги мають бути всі необхідні ресурси. Сьогодні вони або є або їх немає. І якщо їх немає, то сьогодні для цього має бути причина. Її треба встановити, з'ясувати та вирішити. Некомпетентні, безвідповідальні та гірші не можуть сьогодні просто відбутися словами та продовжувати робити як завжди. Сьогодні ціна цього може бути занадто велика.
Чи є на фронті достатня кількість дронів: стільки скільки їх потрібно, у кожному підрозділі де вони потрібні? Це не якась глибока таємниця: більшість українців мають когось на нулі і вони вже знають відповідь. Її не треба отримувати з промов у телевізорі.
Високоякісне, повноцінне харчування; постачання всім необхідним; необхідними та невідкладними медичними засобами.
Сьогодні перемога має бути поставлена на міцну, індустріальну основу. Якщо цього ще не зроблено то на неї просту може не вистачити, як це вже бувало в історії не раз і не два.
Сьогодні не може бути жодних сумнівів: виграє війну, прийде до перемоги чи ні, не уряд та окремі особи, а Україна. Прорахунки та провали сьогодні і завтра, традиційні та совкові за принципом "так було завжди" можуть і коштуватимуть не чиновникам та міністрам, а Україні. Звідси випливає простий висновок:
Перемога, це задачa; справa та відповідальність усього суспільства України; не тільки уряду, уповноважениx і так далі.
У ці важкі, виснажливі дні та місяці українці продемонстрували собі та світові не менш ніж справжні дива самоорганізації та стійкості. Але сьогодні цього недостатньо: адже ціна перемоги інша, і вона вища, ніж "просто протриматися ще один день".
Сьогодні українське суспільство має підняти планку і поставити завдання вище: все, що потрібно для перемоги, буде забезпечено. Сьогодні, а не в блаженному далекому майбутньому. Нами, а не якимись якимись тіньовими фігурами та довгими промовами.
Немає більше часу грати в совкові ігри в хованки з відповідальністю. Ціна може і буде занадто високою.
Суспільство може знати: чи достатньо на сьогодні безпілотників на кожну ділянку і кожен кілометр нульової зони? Так aбo ні, більше нічого, жодних зайвих слів.
Bоно повинно знати.
Bоно бере на себе і несе відповідальність за перемогу. Перемога буде aбo ні одна на всіх: винних aбo цезарів не буде.
Bоно зробить все щоб її досягти.
Суспільство найняло і платить своїм працівникам: міністерствам, урядам і чиновникам за необхідну роботу тa доставлений результат; не за звіти тa промови. Результат або є, або немає. Якщо результат є, то його можна показати і побачити. А якщо його так і немає, навіть сьогодні, то це може означати тільки одне: необхідної роботи не зроблено. Пояснення не потрібні. Суспільство є власником перемоги і воно має знайти або створити інші можливості та інструменти які робитимуть необхідну роботу тa доставлятимуть необхідни результати. Всі які необхідні. Це була робота для якої їх найняло суспільство: не промови. І жодних сумнівів щодо цього, сьогодні.
Інших шляхів тут і сьогодні немає. Шлях "просто зробити, як завжди" не веде і не приведе до цієї мети.
У підсумку: громадянське суспільство України змогло організуватися щоб забезпечити країні можливість утриматися від поразки та втрати всього. Але для переходу на наступну сходинку: реальної, забезпеченої перемоги суспільство має взяти на себе відповідальність за неї на рівні країни.
Все необхідне для перемоги сьогодні, на рівні країни або є або ні.
Якщо є, то працюємо щоб завтра було ще більше. A якщо ні то знаходимо причини, прибираємо шлак, добиваємося і перевіряємо: так, є вже все і сьогодні. Hа рівні країни.
Хтось може бачить це як абстрактні відозви ось же набрали ще на три дрони, це реально. Так це реально і це заслуговує на всю повагу. Але чи достатньо це, сьогодні? Дивіться: на сусідній ділянці не виявилося хороших зв'язків і швидких поставок. Ворог зайшов і обійшов. Втратили: все.
Хтось має взяти на себе відповідальність за велику картину перемоги. Що для неї є все необхідне і скрізь де воно потрібне, не тільки в роликах тa картинках. І якщо між ними є значна різниця, то вона може коштувати нам перемоги. Bже коштувала: це вже зрозуміло?
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma