Розмова вже йде і уникнути її не вдасться. За іронією часу, через рік після того як українці глузували з ефектів "могилізації" в РФ, тема "несправедливої мобілізації" широко розганяється Росією в українському інформаційному полі з очевидною метою послабити опір і, зрештою, зруйнувати.
Для контексту, під час критичного періоду для Великобританії Другої світової війни, багато представників арістрократії брали участь у збройній боротьбі та віддали своє життя. Це звичайно можна пояснити багатовіковою традицією служби короні та країні. Втрати британської аристократії у Другій світовій війні:
Також очевидно що за період крадькувато-корумпованої незалежності жодних подібних традицій сформуватися не могло; і доси не можна стверджувати що HE сформувалося протилежних.
Це ставить питання про соціальну справедливість та мобілізацію в ранг ключових складових української перемоги. Вона: справедливість повинна не тільки бути записана на папері: але і бути зрозумілою ти прийнятою суспільством, і підтвердженою в реальності його життя.
Pозповісти про справедливість cловами, як і перемогу не вдасться. Вона має бути присутня в житті українського суспільства щодня.
З цієї очевидної на мій погляд причини написання закону, навіть найкращого ще не означало б що проблема вирішена. Вона буде вирішена лише коли норми та правила справедливої участі населення у збройному захисті незалежності стануть зрозумілими; прийняті суспільством; і стануть обов'язковою та безумовною реальністю кожного його дня.
Яким бути цим нормам має вирішити українське суспільство: усі слова та норми, написані на папері, мають пройти перевірку та бути ним визнаними. А тут можна відзначити лише кілька важливих на мій погляд, питань уникнути яких уже не вдасться, бо ворог приноситиме назад та розганятиме кожну помилку, прорахунок та злочин.
1. Хто підлягає мобілізації: ясно, прозоро та справедливо.
2. На яких умовах та за якими принципами відбувається відбір.
Вимога справедливості говорить що "як небудь" або "як завжди" це не правильна відповідь, яка може призвести до слабкості перед ворожою пропагандою. Пости про перегини мобілізації, реальні або фейкові однаково набирають десятки тисяч лайків і, можливо сотні, переглядів. Очевидно що в такий час далеко не всі дані можна представляти відкрито, але це не знімає питання що суспільство має знайти вирішення питання справедливості, або ризикувати в якомусь майбутньому зривом мобілізаційних зусиль.
А наслідки критичної нестачі сил у такій війні не треба вгадувати.
3. Хто має броню тимчасову чи постійну, від мобілізації. Знов: ясно, прозоро та справедливо.
Критерій тут очевидний: той хто має бронь у тилу, з числа підлягаючих мобілізації повинен приносити більшу користь справі перемоги ніж на передовій.
Цей критерій простий; ясний; логічний; і люди його розуміють сьогодні, почитайте коментарі. Ігнорувати, прикидатись наївністю чи прикриватися "правилами" тощо можна лише ціною можливості масової втрати довіри населення до мобілізаційної програми. І це, звичайно, питання існування, і виживання у цій війні.
Які пости, професії мають броню? Тимчасову чи постійну? Чому? Чи відповідає це критерію справедливості?
Все перед очима. Нічого тут приховати та замилити не вдасться.
Ми маємо не звичайне становище "бізнес як завжди", а війна десь далеко тільки іноді тривоги. Думати так, і показувати це країні це ризикований та небезпечний шлях. Нічого не гарантовано, ніким. Покладатися на пост-совковий статус-кво і в суспільстві всі добре розуміють про що йдеться, може завтра коштувати перемоги та незалежності. Винятків та умовчань від принципу справедливості бути не може. Жодних і жодного разу.
4. Умови участі, терміни, постачання, обов'язки держави у всіх ситуаціях. Очевидно, умови звільнення.
5. Неприйнятність порушення умов та правил соціальної справедливості.
Це підриває здатність країни до опору підламу ворогові у війні на виживання. Жодних пояснень, винятків і тим більш, виправдань таким епізодам бути не може.
Якщо особа уникла справедливої участі у захисті країни; або допомогла комусь уникнути його, то це вже завдало значної шкоди довірі суспільства. Які заслуги чи пости можуть виправдати це? На мій погляд, таких просто не існує. Жодні паперові правила чи суди не можуть скасувати питання виживання нації: якщо нація не виживе, пояснювати та оспорювати буде просто нікому. Це питання стоїть саме так, і ще раз, це має бути не лише написано, а й стати стандартною, звичайною практикою. Без виключень.
Ця війна не має прецедентів в історії і очікувати що результати чимось гарантовані, тим більше якщо робити як завжди не змінюючи багато по суті, було б навіть не дурістю, а самогубною безвідповідальністю. Допустити цього не можна. Українське суспільство має знайти сучасні та працюючі рішення у питаннях справедливої мобілізації. Hе коли небудь післязавтра: прямо тут і сьогодні. Це питання перемоги, виживання та незалежності.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma