Всю територію Вкраїни можна розглядати, як зараженою відомою пошестю.
— Українофобством.
На цю пошесть слабують переважно меншости всіх класів, партій і напрямків:
— Великороси
— Малороси-Мечтателі,
— Гебреї,
— Поляки.
В залежности від темпераменту особи та тієї посади, яку займає, пошесть буває:
— Тихе українофобство,
— Буйне українофобство.
Член Катеринославського окружного суду, Карпов, як видно, занедужав на буйну форму.
Він прикликав до себе в кабинет “подчиненнаго чиновкника”, який почав заводити “насильственную украинизацію обвертокъ судебнихъ дълъ” і прилюдно гаркнув:
— Убирайтесь вонъ изъ кабинета! Что вы навязываете мнъ этотъ хохлацкий собачій языкъ?…
От тобі й державна мова:
Чиновник поскаржився вищому начальству. Карпову це не вподобалось і він почав обрусяти чиновника.
— Московською лайкою із курсу наук солдацьких казарм.
В той же час голова окружного суду, Савич, розіслав по всім відділам циркуляр про заведення там діловодства на українській мові.
Виходить: пишеться—трамвай, а “выговаривается”—конка; пишеться—державна мова, а “выговаривается”—собачья.
А скільки таких Карпових на Вкраїні?
— Як піску морського та звізд небесних. Ще більш хворих тихим українофобством. Ця форма—опасна й незлічима.
З матеріалів газети “Відродження” №123 від середи 28 (15) серпня 1918 року.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma