Після першого вибуху десь поруч руки потягнулися за штанами, а після п'ятого якось несподівано зникли думки про Пушкіна.
Субота була звичайна, осіння. Погода була гарна. Ну як гарна, не можна сказати що дуже плоха. Трохи травичку окропив Одеський дощик. Ніхто нікуди не біг, бо субота. А вибухи та тривога знову нагадали про війну та кацапів. От і я не біг, а попрямував за цигарками та кавою, бо тривожився я. Продавчиня була нова, бо нова зміна. Її нерішучість підкреслювало третє підборіддя та монументальна посмішка Мони Лізи з нашого ринку, яка вміло всіх дурила на вагах, користуючись цією самою посмішкою. Її дійсно звали Ліза, а Мона додалося, як прізвисько після її відповідей відвідувачам на питання: "Можна оце зважити?".
- Мона!, - відповідала Ліза і кидала заявлене на ваги.
Але нашу Нерішучість, куди я прямував зранку звали Оксана і торгувала вона цигарки, мобільні приладдя та напої в невеличкій брендованій крамниці.
Чомусь вона вирішила мені показати відео з камери спостереження магазину, де чоловік краде зранку в її крамниці дві пляшки пива. Може тому, що моє обличчя видавало, бо я народився в день радянської міліції!?
- Дивиться, прямо у мене на очах вкрав!!! Як я не бачила на нього ж дивилася увесь час!?
- Чоловік призивного віку мабуть довго ховався від ТЦК та зараз без грошей..., - відреагував я співчуваючи.
- Мабуть так, але пиво було дуже прострочене і його обов'язково пронесе!?
- Ви дуже турботлива жінка, що майже уявляєте частину його додаткової "насолоди".
- Авжеж!, - посміхнулась Оксана.
- Можна ще розширити межі вашою уяви, що це буде романтичний вечір з дружиною при свічках, де відчайдушний недомобілізований "переможець" святкуватиме здобутки.
- Багато їх тут ховаються від мобілізації. Відрізняються вони бігаючим поглядом, поспішними рухами та озираючись рухаються до першого повороту у двір багатоповерхівок.
- Оксана! Не переймайтеся, це армія нашого останнього військового резерву! Фактично ви допомогли країні.
- Чому?
- Бо якщо орки прийдуть у місто, то хтось повинен кидати в них з вікон та балконів банки з огірками, меблі, каструлі!?, - посміхнувся я.
- Вони за два роки в самоізоляції і на це вже майже нездатні. Сидять на шії таких жінок, як я..., - щось засумувала Оксана.
- Знову жінки в усьому винні!?
- Так жалко їх, якісь вони кончені ці ухилянти. Зараз нагадують вже не левів, а макак з нашого Одеського зоопарку., - Оксана зовсім понурилася.
- Оксана! Може прострочене пиво навмисно виставляти, щоб крали? Час важкий, макак жалко і справа добра!?
- Да, ну вас, на кожну макаку так не напасешся., - на останок повеселішала Оксана, зробивши мені каву.
І я пішов собі озираючись та шукаючи поглядом "макак". Їх не було. У них свій особливий режим часу.
#вузлик #Одеса #Одеситиговорять #ТакаОдеса #Ухилянти #Сарафанюк #СергійСарафанюк
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma