Репортаж з бою в с. Гринівка,
9.08.45 о год. 12/24 за моск. часом/,
де розбито больш. спецвідділ
у силі одної сотні.
З нашої сторони брали участь у бою
3 чоти в силі 90 стрільців під
командуванням к-ра Х.
Сутінок. Останні проміння сонця ще золотять пливучі хмари. Вітерець колише верхівям смерек. Десь далеко гримнув постріл, а відгомін понісся лісом-лісом, – і знов тиша.
Вузькою стежиною, що вється поміж смерек журавлиним шнурком, ступають крок за кроком українські повстанці. Зупинились… “Чотові і ройові вперед, до командира!” – понісся з уст до уст наказ, і не минула хвилина, як останній ройовий Бугай, стукнувши в закаблуки, зголосив командирові Х свій прихід. “Друзі чотові, ройові, перед нами завдання” – говорить к-р Р., що сьогодні присутній поміж повстанцями – “в с. Гринівці загніздився большевицький спец-відділ, щоб ще більше тероризувати підлісні села й грабити українське населення та параліжувати наш революційний рух. Отже вимога справи: знищити сталінську голоту!” “Так є!” – відповіли, підорвавшись, присутні. Дальше зясовано плян наступу. Між повстанцями є 70-літній дядько, який повідомляє, що сталінські опришки знаходяться у хаті коло школи. “Їх є більше як сотка” – говорить дядько. Він вдоволено потирає руками і з цікавою нетерпеливістю чекає “войни”. Командир Х подає ще потрібні вказівки, звязані з наскоком: кличка, ракети, місце збірки, співдіяння відділів і т. д. Чотові з ройовими зголосили свій відхід і розійшлись до своїх відділів, щоб передати завдання і зясувати суть наскоку.
Вже була темна ніч, як відділ розділився і, мов чорні примари, йшов тихою ходою в різні напрями. Старий дядько взяв вязку сіна і теж пішов з одною групою в село. І знов тиша… Лиш гавкне десь собака – і змовкне. Вийшли з ліса на чисте поле. Пільні коники та нічні цьвіркуни грали монотонну мелодію. Погідне небо моргало до нас зірками, а в вікнах недалеких вже хат блимало слабе світло. Сентиментальність літньої ночі, яка – ще момент – увійде в історію нової доби, як новий чин революції. Минають хвилини. Та чому вони такі довгі, нетерпеливі? Стичкаючи міцно жилястими руками зброю, все ближче і ближче підсуваються повстанці, хитро виминають ворожі застави. Нараз ракета. Це чотовий Їжак уже близько підсунувся із своїми стрільцями і дав їм наказ: “Вогонь”. І, немов громи з високого неба, гримнули кулемети, автомати та кріси. Чотовий Вовк із сотенним Чорнотою не лишились позаду. Він з протилежного боку привітав ворога мовою зброї, що нею вміє розмовляти з ним тільки український повстанець. Не можна вирізнити поодиноких пострілів. Все зливається в одну мелодію, яка широко рознеслась і сповіщала українських селян про криваву розправу. І втішився старий дядько, а бабуся вийшла з хати, та благословила повстанців на святе діло. Вогонь притих, а замість нього пронеслось гучне: “Бий большевицьку голоту!”, “Бий клятих НКВД-истів!”, “Вперед за Україну!”, “Ми прийшли з новиною!” – і акопаніямент – розрив ґранат, що їх кидають стр. Бурлака, чотовий Їжак та інші. Чотовий Вовк, щоб краще бачити ворога, запалив фіру сіна і покотив її до хати, звідки час від часу відстрілювалися НКВД-исти. Час минав, повстанці підсувалися, і добре зорганізованим вогнем вдаряли по ворогові. Бандити, що ще лишилися в живих, почали втікати в поблизький яр, де їх “жахнув” вогнем чотовий Лев. Бій тривав дві години. Ворог не відзивався, замовк…
Вже була північ, як темінь ночі прошили дві ракети. Це знак до збірки. І впродовж кількох хвилин з різних напрямів зійшлися всі повстанці. Між повстанцями нікого не бракувало. Нема навіть ранених, тільки ройовому Мурові заплутались у светері уламки большевицької ґранати. Командири Р і Х вітали повстанців з перемогою. На занк перемоги сотений Явір вистрілив з кулемета в напрямі місця бою, де лежали побиті НКВД-исти. Із цілої їх сотні врятувалось втечею тільки 10 большевиків.
Вояки рушили далі. В ухах шуміло клекотіння кулеметів. В очах ввижається блиск вогників. В лісі пугач затягнув “пугу”. Здивовано шуміли смереки. Переможці лягали втомлені, як на східному обрії благословилось на день. Тільки застави та стійки пильно стежать довкруги, щоб не набрив де ворог, щоб безпечно спочили повстанці, бо завтра, завтра знову в бій.
Пвк БОЯН
З матеріалів журналу “До зброї!”, – 1946 р., ч.3-4 , с.35-36.
Джерело: Діаспоріана
На обкладинці Іван Мельничук- «Галайда» (ліворуч), Іван Хомин- «Чумак» (в центрі), неідентифікований (праворуч)
Підтримати проект:
Патреон: https://www.patreon.com/synytsia_blog
ПриватБанк: 5363 5420 1028 0445 (Синиця Ярослав Дмитрович)
Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma