По справжньому грандіозна подія відбулася 6 січня 2019-го — на Фанарі в Стамбулі, у церкві святого Георгія, під час урочистого Богослужіння Вселенський Патріарх Варфоломій I підписав і вручив Блаженнійшому Епіфанію Томос, який проголосив незалежність Української церкви, що більш як три століття перебувала в духовній московській окупації. Головне досягнення це те, що нова Православна церква України самоствердилася й навіть зміна влади в країні та кон’юнктурні політичні коливання не вплинули на цей процес. Створення ПЦУ – історична подія, одна з головних всього періоду незалежності України. Новий предстоятель ПЦУ показав себе в хорошому світлі, він молодий, але діє послідовно, виважено. Йому вдалося подолати внутрішні чвари, зовнішні проблеми, збільшити кількість парафій та іноземних конфесій, які визнають ПЦУ. Православна церква України стає більш авторитетною і впливовою, цей процес вже незворотній. Складно сказати, чи ослабло московське православ'я за цей рік, але точно не змогло зробити реванш.
Так, деякі прихильники московського православ'я в Україні та РФ розраховували, що прихід нового президента в Україні поверне процес у зворотний бік, чого, на щастя, не сталося. Це можна вважати свідченням того, що об'єднання українського православ'я – це не штучно створений процес, а природний. Московський патріархат в Україні, як і раніше, залишається заручником імперського впливу.
Насправді і в церквах МП є чимало людей, які вважають себе передусім громадянами України, служать Україні, а не Москві. Однак є певні конфесійні, релігійні нюанси. На жаль, УПЦ МП залишилася в заручниках імперської політики Москви. Після подій 2014 року подвійність тільки посилилася. Це внутрішня проблема, яка підриває авторитет цієї церкви, її вплив. Московський патріархат відмовився від молитовного поминання вже четвертого предстоятеля світових православних церков. Слідом за патріархом Константинопольським і архієпископом Афінським дійшла черга до патріарха Олександрійського, очільника однієї з найстаріших церков на планеті. А митрополита Київського Московський патріарх і не починав згадувати. При цьому в Москві звинувачують Вселенського патріарха в тому, що він вчинив розкол у світовому православ’ї через те, що надав автокефалію для православної церкви в Україні. Але насправді розкольником виглядає саме Московський патріарх. Тому що всі ті, кого звинувачують Кирило і його соратники, продовжують поминати московського предстоятеля в своїх молитвах – і патріарх Константинопольський, і патріарх Олександрійський, і архієпископ Афінський, і митрополит Київський. І тільки патріарх Кирило вирішує, яка православна церква гідна його поминання, а яку він викреслить із загального переліку. Але цим розкольницька діяльність Московського патріархату не завершується. Після надання автокефалії ПЦУ Москва спровокувала розкол у західноєвропейському екзархаті російських парафій Константинопольського патріархату. Незважаючи на те, що достатньої кількості віруючих для ухвалення рішення про перехід цього екзархату до РПЦ не знайшлося, в Москві пішли на дію, що суперечить статуту самого цього церковного об’єднання – прийняття частини громад на чолі з колишнім архієпископом. Тобто, за великим рахунком, сталася безпардонна церковна анексія, яку цілком можна порівняти з путінською анексією Криму. Що й не дивно, бо ж патріарх Кирило давно вже став важливою опорою російської влади. «Росія в глобальній політиці». Саме так Кирило і Путін розуміють віру в її московській інтерпретації – бронепоїзд із хрестом замість червоної зірки. Таким чином, Московська патріархія не приховує свою готовність провокувати розкол у кожній із церков, предстоятелі якої визнають Православну церкву України. І в результаті це призведе до того, що в сучасному світі з’являться дві православні юрисдикції – світове православ’я і «русский мир», Вселенський патріарх і Московський анти-патріарх.
Втім, не відомо, чи можна буде взагалі тоді віднести Російську церкву і її прихильників до православного світу. Розкольники – вони і є розкольники, навіть на «військових рейках».
Символічно, Томос - це другий Акт незалежності, духовне об’єднання з Церквою-матір’ю таким самим важливим, як Володимирове хрещення. І хоч масштаб та значення постання ПЦУ для майбутнього держави і світового православ’я ще до кінця не усвідомлене частиною суспільства, протягом року до Православної церкви України з УПЦ МП перейшло 600 приходів.
Наша Церква — наймолодша за часом внесення до Диптиху, але є однією з найдавніших помісних церков світу, бо бере свої витоки з часу проповіді апостола Андрія Першозваного в українських землях. В Україні особливо вшановують Андрія Першозваного, адже саме він провістив створення великого і славного міста на Київських пагорбах.
Не минуло й року, як Наша Церква отримала довгоочікуваний Синодальний Патріарший Томос про автокефалію і стала однією з 15 помісних автокефальних Православних церков світу, вийшовши таким чином на новий, без сумніву, епохальний етап свого розвитку. Щира дяка Богові за те, що Він сподобив нас і такого дорогоцінного дару, за те, що ми всі сьогодні є співтворцями нашої новітньої історії, не лише церковної, а загалом — державної, історії нашого народу, який тепер має і духовну незалежність. Наша Церква — відкрита і сучасна церква, яка об’єднує всю Україну: із заходу на схід, із півдня на північ. Великим Божим даром є те, що ми можемо спільно розділити радість святкувань та вагомих річниць українського православ’я, а також створювати нові сторінки історії вже незалежної помісної церковної родини разом!
За рік після Об’єднавчого собору помітно зріс авторитет ПЦУ і її глави не лише в нашій країні, а й за кордоном, про що свідчить визнання Православної церкви України іншими помісними церквами — Елладською церквою та Олександрійським патріархатом, що є однією з найдавніших церков у світовому православ’ї, другим після Вселенського патріархату за честю. Визнання Православної церкви України Олександрійським патріархатом стане потужним сигналом для інших помісних церков.
Зараз ми маємо чіткі та хороші сигнали від кількох помісних православних церков. Наступного року, ще мінімум три-чотири церкви визнають нашу автокефалію.
Становлення ПЦУ викликає шалений опір в апологетів «русского мира», Російської православної церкви і її дочки — УПЦ Московського патріархату. Під час підготовки Томосу предстоятель РПЦ Кіріл навіть спеціально їздив на Фанар, щоб переконати Вселенського Патріарха не давати Українській церкві автокефалії. Глава зовнішньоцерковної служби РПЦ митрополит Іларіон напередодні собору Елладської церкви також їздив до Греції, аби завадити рішенню щодо ПЦУ. Предстоятель ПЦУ наголошує, що кожен з архієреїв ЕПЦ навіть отримав теку зі статтями-дослідженнями проти ПЦУ.
Архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій на своїй сторінці у Фейсбуці з посиланням на Orthodox Times повідомив, що колишній міністр національної оборони Греції та голова правої євроскептичної партії «Незалежні греки» (ANEL) Панос Камменос, виступаючи 10 грудня на заході, організованому «Інститутом геополітичних досліджень» з питань геополітичних зрушень на сході Середземномор’я, сказав, що якщо будь-який Егейський острів «буде втрачено» наступний період, то Архієпископ та Священний Синод ЕПЦ будуть винні через визнання ПЦУ та підрив союзу з Росією.
Постійний Священний Синод церкви Греції у своїй заяві у відповідь на звинувачення Паноса Камменоса зазначив, що рішення про проголошення автокефалії церкви України Вселенським патріархатом було ухвалено без поспіху та соборно. А будь-яка точка зору, що протистоїть соборному рішенню визнати автокефалію ПЦУ, є несвоєчасною, несовісною та «лукавою».
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma