Традиційно 9 листопада в день пам’яті преподобного Нестора Літописця в Україні відзначається День української писемності і мови. Тож варто в цей день пригадати найдавнішу пам’ятку української книжності - Остромирове Євангеліє. Ця книга є першим точно датованим пергаменним рукописом, створеним у Давній Русі.
Євангеліє було переписане у 1056-1057 роках (з жовтня 1056 по травень 1057) на замовлення новгородського посадника Остромира, що був посаджений київським князем Ізяславом Ярославичем. Книга призначалася для Софійського собору в Новгороді.
Вона виконана на дуже високому рівні книжкової справи. Текст євангелія написано великим вишуканим уставним письмом. Деякі рядки написані розчиненим золотом. Винятково багатим є й художнє оздоблення книги, прикрашеної малюнками євангелістів, заставками, великими ініціалами у зооморфному стилі. В кінці книги є післямова писаря - дяка Григорія, поставлена також і дата написання.
Рукопис є списком із втраченого староболгарського прототипу. На підставі лінгвістичних особливостей (відсутність новгородського цокання та приписка Григорія) вважається, що Григорій був киянином, а місцем виготовлення став Київ. Російські вчені намагалися довести, нібито пам’ятка створювалася в Новгороді. Однак навряд чи щоб десь, окрім Києва, на Русі склалися за тих часів умови для подібного високоякісного виготовлення книги.
Щоправда тепер росіяни вважають найдавнішою книгою Русі так званий Новгородський кодекс, артефакт, знайдений археологами 2000 року у Новгороді. Згідно радіовуглецевому аналізу цей кодекс використовувався у першій чверті ХІ століття, тобто на кілька десятиліть раніше, ніж Остромирове Євангеліє. Але цей кодекс являє собою три дерев'яні дощечки, покриті восковим шаром, на поверхні яких зберігся текст усього лише двох (75 і 76) псалмів повністю і ще одного (67) частково. Назвати це книгою досить складно.
Отже, поки новгородці шкрябали свої письмена на вощених дощечках і бересті, у Києві робили справжні книги.
Загалом Остромирове Євангеліє було написане класичною старослов’янською мовою, тому воно є одним із важливих джерел вивчення цієї мови. Матеріали Остромирового Євангелія в повній мірі були використані для створення граматик і словників старослов'янської мови.
Однак крізь шар старослов’янщини у тексті пам’ятки виблискують наче діаманти певні риси живої української мови.
Так, наприклад, ми натрапляємо тут на такі українські слова, як Володимир, подружжя, радощі, минути, та вирази «въ тъ жде дьнь» (звідки українське тиждень), «не възмогѫть» (звідки невзмозі). Часто у пам'ятці зустрічаються притаманні сучасній українській мові риси, а саме: закінчення дієслів третьої особи однини і множини на «–ть» (имѫть замість имѫтъ; дасть замість дастъ); «ж» замість старослов’янського «жд» (прихожѫ, роженыи, такоже); тверде «р» (лазара, кесара, алтара); м’ягке «ц» (коньць, отьць, сълъньцю); сплутування «ѣ» з «и» (вѣдѣ замість видѣ); пропускання літери «д» в слові семѫіѫ тощо.
Відповідно до прийнятої в ті часи візантійської традиції, в післямові до книги вихваляється ім'я Остромира і міститься прохання про поблажливість до помилок переписувача. До речі, посадник Остромир, який замовив євангеліє, був нащадком київського воєводи Добрині (того самого билинного Добрині Микитовича!). Вчені вважають Остромира сином посадника Костянтина, а той у свою чергу був сином Добрині.
Григорій детально розповідає про обставини появи книги та часу, витраченого на працю над нею, і закінчує такими словами: «Мънога же лет(а) дароуи … самомоу емоу и подроужию его Феофане…»
За гіпотезою польського вченого Анжея Поппе, згадана в написи дружина Остромира Феофана могла бути дочкою Володимира Святославича і Анни Візантійської. Як бачимо, Григорій використовує слово «подружжя» (а не старослов’янське «супруга»), яке й досі існує в українській мові саме в такому значенні. У післямові він також користується повноголосними формами слів: въ Новѣгородѣ, Володимиръ та іншими.
Досліджуючи Остромирове Євангеліє, російський філолог М. Каринський писав: «… мы видим, что, например, замена носовых чистыми гласными и обратно, т. е. замена іа и оу (ю) через ѧ и ѫ (іѫ) и обратно, допущена дьяконом Григорием более чем в 500 случаях, а глухих перед плавными по-русски поставлены более чем в 220 случаях при более чем 270 случах церковно-славянской их постановки после плавных». І далі дослідник зазначає: «…вместо славянского жд ставится нередко вполне последовательно русское ж (в Остромировом Евангелии эта особенность встречается уже 34 раза)».
З таких спостережень вчений робить висновок: «Подобные факты, очевидно, невозможно считать простыми описками. Из этого ясно, что дьякон Григорий не следовал рабски своему оригиналу. Судя по приведенным примерам можно бы, повидимому, предположить, что переписчик часто руководился при списывании своею родною речью».
Остромирове Євангеліє стало зразком для написання та оздоблення багатьох богослужбових книг, таких як Мстиславове Євангеліє, Ізборник Святослава 1073 року та інших. Схожі й формат книг, і побудова тексту, і орнаментальні мотиви, загальні для класичних заставок візантійського стилю.
Отже можна констатувати, що Остромирове Євангеліє - це справжній шедевр книжкової справи Давньої Русі. Тому ім'я дяка Григорія стоїть одним з перших в ряду українських книжників і творців стародавніх рукописних книг, які є шедеврами культури світового рівня.
Тож не випадково у 2011 році Остромирове Євангеліє було внесене до реєстру ЮНЕСКО «Пам'ять світу», який об'єднує найбільш цінні і значимі пам'ятники світової культурної спадщини людства.
А я принагідно вітаю всіх українців і шанувальників української мови зі святом!
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma