Enigma Enigma

Олексій Роговик

2021-12-18 05:14:18 eye-2 370   — comment 0

Найважливіші висновки політичних тижнів (6-19 грудня 2021 року)

Про перегрупування політичних сил напередодні 2022

Основні політичні гравці активно перегруповують сили та готуються до нових політичних сезонів 2022 року. В Зеленського працюють над створення власної медіа-імперії, Разумков почав створення партії, а Офіс президента з Ахметовим накопичують політичні інструменти для взаємних ударів.

Нові рейтинги кандидатів у президенти та політичних партій у порівнянні грудня з листопадом показали декілька важливих тенденцій: По-перше, рейтинги Зеленського та Слуги народу не впали, а в Зе навіть трошки зросли. Тобто рейтинг не впав під впливом Вагнергейту, Прес-марафону, послання у Верховній Раді та дискредитаційної кампанії на каналах Ахметова. Це означає що виборці вибачили Вагнергейт, що послання нейтралізувало прес-марафон, а канали Ахметова переоцінили свій вплив. Це додає Зе впевненості у наступних конфліктах з опозицією та олігархами, але не скасовує «кризу жанру» і обмеженість інструментів для нарощення рейтингу. Тому в президента почали після помилки з бойкотом каналів Ахметова створювати пул власний телеканалів та інформаційних майданчиків: посилення політичного використання «Право на владу» та новинних проектів «Кварталу 95» на 1+1; «озеленення» телеканалів Дом та парламентського Рада; купівлі в Пінчука М1 та М2 і т.д.

По-друге, усі конкуренти Зе по президентському рейтингу втратили по 0,8%, або рейтинги не змінились. Дистанція до найближчого конкурента Порошенка 10,1%. Перестав зростати і трохи втратив у підтримці Разумков та його партія, він почав забуватись, а тому екс-спікер запускає «Розум-тур» областями з розбудови партії. Додав серед конкурентів +0,5% лише Кличко, якого на даний поки не сприймають з його 2,7% як серйозного конкурента, у раді проблеми з монобільшістю, а тому і поки відмовились від активного педалювання закону про столицю. Зате почались процесуальні дії у справі про «вугілля і плівки», яке може дійти до Порошенка.

Щодо партій, то СН зберігає невпевнене лідерство з 18%. До найближчого конкурента ЄС всього 4,3%. При цьому, за місяць +1,3% додала Батьківщина, +1,2% партія Гройсмана, +0,7% ОПЗЖ та +0,5% партія Кличка.

По-третє, щодо Ахметова, то для Зе-команди була важливою підтримка США у його протистоянні з судовою системою, символом чого стали санкції проти Портнова та екс-голови КСУ Тупицького. Також в Офісі президента засвітили декілька інструментів тиску на олігарха, зокрема, анонс 200 кримінальних проваджень від Венедіктової; питання до аварії на олігархічних електростанціях; планування взяття під контроль Нацради з ТВ для регуляторних рішень проти каналів олігарха; сподобалось в Зеленського розслідування УП про святкування ДН Шустера у Вільнюсі і останній був змушений визнати присутність там Ахметова; не менше сподобався «напад» ЦПК Шабуніна на канал Україна 24 з звинуваченнями про поширення російських наративів.

В Ахметова продовжують сумнівні міні-викривальні історії на телеканалах з експуатацією по колу тих самих персонажів. Можна помітити консолідацію антиЗеленських сил не тільки на ДН Шустера, але й на ДН Богдана, де побували, як пишуть, нардепи СН, Гордон, нардеп ЄС Гончаренко, Аваков, один з соратників Кличка, «спонсор» Бутусова. Є звинувачення, що «під Ахметова» пішла частина «Голосу» на чолі з Рудик. Не варто забувати, що Ахметов може і через своїх працівників влаштувати різні шахтарські та інші протести у Києві, може влаштувати демарші місцевих влад у базових для себе регіонах і т.д.

 

Про помилкові ідеологічні установки президента

Сварливий прес-марафон та переможне парламентське послання Зеленського чітко пояснило багато помилкових рішень влади. Адже, воно випливає з помилкових ідеологічних установок президента та команди.

По-перше, мова про подвійні стандарти у «зашкварах». В Зеленського критикують усіх за будь-яку дрібницю, заяви чи злочини і притягують до відповідальності опозиційних політиків навіть за «середній палець». Поруч з тим, в ОП повністю не сприймають будь-яку критику щодо себе, вони схильні виправдовувати будь-які витівки Єрмака чи Тищенка, а президент ДТП за участі Трухіна описує як «нічого надзвичайного». Вже не кажучи, що Зеленський часто робить те, за що критикував інших. Для них цілком логічно покривати своїх у розслідуваннях та у парламенті. Так формується основа безкарності, так формується дика і провальна кадрова політика Зе-команди. У кінці кінців будь-які провали стають чомусь заслугами не влади, а тих, кого з неї виключили.

По-друге, президент не бажає робити самооаналіз і визнавати помилки та поразки. Він готовий говорити лише про перемоги, перебільшувати перемоги, вигадувати перемоги там, де їх ще нема чи де їм і не планується бути, готовий отримувати лише оплески і чути мантру «ти – президент». В таких умовах неможливо кардинально змінювати чи коригувати помилкову політику. Тому ніхто не відмовляється, до прикладу, від податкових репресій. З такою оцінкою себе будь-яка критика чи опозиційність сприймається як ворожий випад, а тому тиск на опозицію, на персоналії помилково виправдовується. Тому президент і говорить що «нікуди не піду», бо ж нема через кого йти. Всі ж задоволені. Тому для президента і будь-яке бажання політичних змін – це державний переворот. Мало виграти вибори – треба також виконувати обіцянки та відповідати очікуванням.

По-третє, президент вважає, що його приватне життя є його особистою справою, хоча ще до обрання він мав прийняти, що у президента воюючої держави не може бути приватного життя. Приватне життя є у лідерів скандинавських держав і те не завжди. Бо зовсім інший рівень внутрішніх і зовнішніх загроз. Тому президент не може безвідповідально і без врахування державного контексту відпочивати, святкувати, користуватись державними дачами, літаками та гвинтокрилами. І ні, думка «должен только детям» неправильна, бо обов’язок є перед країною. І є обов’язковим бути цілком підзвітним перед суспільством, відповідати на суспільні запити, викривальні матеріали та запитання від журналістів.

 

Про особливу опозицію ключових українських політиків

Послухаєш українських політиків і таке враження, що усі вони у особливій опозиції. Зеленський ніби-то у опозиції до олігархів, проти системи у яку він себе вмонтував і проти системи, але якщо він її не контролює. Порошенко у опозиції до багатьох особливостей та помилок власної ж політики під час власного президенства, які сьогодні повторює Зеленський. Медведчук просто у опозиції до України та здорового глузду. Тимошенко у опозиції до наступу сучасності. Разумков у опозиції до партії та команди, яку він привів до влади і надвпливовою частиною якої він був 2 роки. Голос 1 у опозиції до Голосу 2. Головне тут у гонитві за приватно-політичними інтересами не стати опозицією до держави.

 

Про дилему Гогілашвілі

Зеленський готовий вимагати звільнення дуже зашкварених «членів команди»? По-перше, буває, коли мова не про таких наближених чи «важливих». Коли резонанс у суспільстві такий, що це може бути ударом по рейтингу. Чоловік близької помічниці чи банкір Мецгер, то не Єрмак з Тищенком та Татаровим. Другим можна набагато більше і дії значно шкідливіші для держави.

По-друге, а чому Гогілашвілі взагалі був призначений? Як пройшов перевірку і чому заступником голови силового органу МВС був призначений не просто хам, який зневажає захисників держави, а особа з паспортом РФ, держави-агресора? Бо провальна кадрова політика з символом у забутий «Ліфт»? Бо чоловік, кум, дружочек – то важливіші за професійність та доброчесність критерії? Скільки ще таких Гогілашвілі сидить у фракції Слуги народу, в уряді, у владних кабінетах?

 

Про дилему Ломаченка

Ломаченко замість прапору України був у рингу з прапором свого міста. Чому багатьом нашим відомим спорстменам пороблено? Чому вони просто не можуть поважати Україну, її державні символи включно з мовою? Чому весь світ розуміє, а їм так складно зрозуміти що таке окупація та агресія РФ, їх наслідки? Тут бракує інформації, розуму, совісті чи якихось патріотичних відчуттів? Хоча що тут дивуватись. З огляду на рейтинги ОПЗЖ в Україні після усіх подій, з огляду на постійні дикі випади від блогерів проти української мови та воїнів.

 

Про поліетиленові пакети

У чому взагалі проблема з відмовою від поліетиленових пакетів? Деякі багаторазові еко-торби коштують 10 грн і в них зручно кожного разу складати товар, приносячи їх з дому. В АТБ та Близенько товари важать на касі, а тому взагалі можна не використовувати ці пакети. В Сільпо чи Метро можна у більшості випадків важити, до прикладу, декілька помідорів, клеїти стікер на один з них, а на касі усе перевірять. До чого тут «здирництво у 10 копійок», бо насправді навіщо псувати екологію цим поліетиленовим жахом? Навіщо ганьбитись з тими «фаршируваннями» рукавичок і десятками стікерів на кожне з яблук? Можна просто бути свідомим, а не пишатись тим, що дуриш сам себе.

 

Про агресивні плани РФ щодо України та реакцію Заходу

Подібні карти з «наступом проти України» розробляють росіяни, а потім спеціально «зливають» їх журналістам, щоб створити політичний ефект. Налякати Західні чи українські еліти, вплинути на них напередодні важливих переговорів як сьогоднішні між Байденом та Путіним, отримати геополітичні гарантії та поступки. Це не скасовує загрозу, але й мало що говорить про реальність подібних планів.

Мене останнім часом не менше турбує, що ми постаємо «голими» в сенсі захисту національної безпеки та державних секретів. Вся країна відкрито обговорювала деталі таємних спецоперацій щодо «вагнерівців» та Цемаха, президент і службовці публічно поширюють один проти одного сумнівну інформацію, розповідають про дефіцит поваги та хаос у прийняття рішень. Все це з публікацією документів і свідчень про агентурні тактики, прізвища співробітників за межею порушення держтаємниці. Нам варто повчитись делікатності та повазі з якою про ці речі написали у Bellingcat. Окрім того, можна припустити, що деякі опозиційні політики та олігархи мають у спецорганах своїх людей, що організовують «витоки» у їх інтересах. Журналісти без жодних проблем отримують інформацію про способи і маршрути пересування президента, безперешкодно запускають дрони над захищеними об’єктами. Президент воюючої держави також через політичні мотиви на весь світ заявляє, що його літак і гвинтокрил несправні, тобто що він може бути функціонально обмеженим у пересуванні. Виявляється, що голову ОП Єрмака «прослуховують розвідки багатьох держав». Турбує, що наша система нацбезпеки може мати такі пробоїни. Турбує, що у взаємодії влади та спецструктур може бути такий дисконект.

 

Лідери США та ЄС через онлайн-саміт пояснили очільнику Кремля що їм теж є чим погрожувати, зокрема, військовою підтримкою, відмовою від Північного потоку-2, руйнівними санкціями проти російської економіки. Зрозуміло, що Путін і далі буде «бігати» довкола українських кордонів і виношувати нові плани шантажів та наступів, але попередня відмова зі сторони США від введення нових санкцій проти Північного потоку-2, російського боргу та оточення Путіна свідчить про те, що на зустрічі був закріплений черговий ситуативний статус-кво, 1-1 за погрозами. Захід не зацікавлений у воєнній поразці України, а погляди на мирне врегулювання кардинально різні і з «глухого кута» навряд можуть вийти. Турбує тут найбільше, що Путін перетворив у традицію витискання щось від Заходу військовим погрозами Україні.

 

Непослідовна та деколи слабка позиція Заходу щодо РФ. Деякі у Європі взагалі відверто проросійські. Як наслідок, цікавий вплив на суспільну думку про наших Західних партнерів в Україні. На жаль, проросійські сили активно використовують політику «потурання агресору» від Заходу як засіб дискредитації ідей інтеграції України в ЄС і НАТО, для дискредитації нашої співпраці з Заходом, прозахідних реформ. У підсумку, 12% українців вважають російського агресора союзником України, а ворогом вважають США 11%, Німеччину 4% та Францію 3%. При цьому, союзником США вважають 61%, Німеччину та Францію по 51%. Частково це є наслідок історій з Будапештським меморандумом та Північним потоком-2.

В українській владі в особі президента Зеленського та інших чиновників виголошують чергові справедливі претензії до наляканих Кремлем держав Заходу. Претензії ці, до прикладу: щодо розмов про Україну без України; щодо змісту онлайн-саміту внаслідок якого Путін не відводить війська від наших кордонів; про блокування Берліном постачання нам озброєнь від НАТО як ключової потреби; про словесні погрози і занепокоєння щодо РФ замість реальних санкцій та протидії, які блокують ключові держави ЄС; про готовність Заходу обговорювати з Путіним євроатлантичні перспективи України без держав Східної Європи, вбиваючи клин усередині Заходу.

Виникають поки непублічні питання і щодо потенційного тиску проти України щодо нереалістичного втілення антидержавних та проросійських Мінських домовленостей, на що у відповідь виникає ідея захисного референдуму з відмовою від таких «пропозицій». Виникають питання чи зробить достатньо Захід на захист України у випадку нового витку агресії проти нашої країни. Поки оголошені кроки не факт, що здатні спинити агресора і єдиною надією залишається українська армія.

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma