Фото: УНІАН
Українська реальність все більше наближає до думки, що ми вичерпали всі моделі президентів і можна думати над суттєвим звуженням повноважень цього інституту, або взагалі скасуванням цієї посади. На жаль, проти цієї ідеї є вагомий аргумент – український парламент теж себе стабільно вичерпує.
Триваюче поглиблення кризи влади, державного управління та політичної системи України загалом несе для нас внутрішні і зовнішні ризики. Маємо самопоїдання державного механізму, повсюдний саботаж рішень влади за формулою «некомпетентність чи токсичність верхів компенсується байдужістю низів», поглиблення ліній розколу за ідеологічними та груповими критеріями.
З однієї сторони, втіленню сценарію «дефіциту та обмілінню влади Банкової» радітимуть у російській державі-агресорі. З іншої сторони, втрата керованості ситуацією означає, що влада поступово «витікає на вулицю» до різнобарв’я політичних опонентів «зеленої влади», серед яких і «п’ята колона Кремля». Це створює осінні ризики бажання в різних сил пробувати «підхоплювати владу» і мова тут далеко не лише про електоральні можливості місцевої кампанії, що і так сама по собі буде опонуванням та протиставленням місцевих еліт центру.
Президента Зеленського не притягнули до відповідальності за порушення антикорупційного законодавства в частині е-декларування. Тому логічне питання: коли буде скасована президентська і суддівська недоторканність?
Взаємне припинення вогню вже давно стало безперспективною і провальною ідеєю, бо в російського агресора в цьому ніколи не були зацікавлені. Тому все обмежується передвиборчими політичними ходами та спроба виставити один одного як саботажника у рамках чи напередодні Нормандських переговорів.
Виступати проти «мутних перемовин» з РФ щодо «особливого статусу» і децентралізації – цілком логічно. Але з якого дива бути проти припинення вогню в принципі? Хтось хоче, щоб наші Герої і далі гинули щодня? Це, до речі, перший пункт славнозвісних «Мінських домовленостей», які багато хто так захищав.
Українці довіряли управління державою багато кому. Комуністам, господарникам, слабодухим і розрізненим, зекам, олігархам та новачкам без досвіду. У підсумку, усі вони у різній мірі були зненавиджені. Кого українці полюблять наступним, тобто кого згодом ненавитимуть наступним? І коли українці визнають, що у стані держави навколо є і їх внесок? Проблеми з політичною культурою, відповідальністю, критичністю мислення, освітою та здатністю визнавати помилки – це основа унікальної української самовпевненості. Чому нарешті трохи самокритично не розчаруватись не лише у владі, але й у собі?
Чи правильно розумію, що від закону про «зелений тариф» багато отримали підприємства Ахметова та Пінчука і менше за бажане отримали підприємства Коломойського? Тому в представників останнього «шумлять».
Чергові спроби мирного врегулювання на Сході очікувано розвалюються через порушення перемир’я і сигнальний вихід з переговорів Кучми.
Зате на Західному напрямку важливий геополітичний рух через оголошення про створення «Люблінського трикутника» між Україною, Польщею і Литвою. Мова поки не стільки про давно омріяний «Чорноморсько-Балтійський Союз», скільки про крок до створення альтернативної геополітичної взаємодії у Європі за потенційної підтримки партнерів «з-за океану». Грунтовної суперечності з інтеграцією в ЄС і НАТО тут нема. Навпаки – це одна з можливих «стежок». Головне б тепер наповнити це реальним змістом – реформами та координацією. А обрання російського «Північного потоку-2» ціллю – надактуально.
Багато кому може здатись, що Україна як держава кудись йде чи рухається. Але кроки чи рух – це результат хоча б середньострокового планування, більш-менш чіткого уявлення про зовнішньополітичний маршрут та наслідок проактивних зусиль. Поки що, Україна котиться. Котиться без чіткого розуміння і стратегії, без прогнозування труднощів шляху, без реального контролю за швидкістю і напрямом. Коли хтось котиться, то він неодмінно стає залежним не лише від загроз викривлень дороги чи ям. Того, хто котиться, значно легше штучно і майже непомітно спрямовувати у потрібне комусь іншому русло.
Чи правильно розумію, що від закону про «зелений тариф» багато отримали підприємства Ахметова та Пінчука і менше за бажане отримали підприємства Коломойського? Тому в представників останнього «пошуміли».
Можна лише уявити що буде з цікавим проектом судової реформи Саакашвілі після його техніко-юридичного доопрацювання у Офісі президента та у парламенті. Можна буде одразу проводити загальну «хвилину мовчання».
Як же за 6 років втомився від неправильних термінів. Їх виголошують політики, а потім підхоплюють ЗМІ, громадяни і навіть експерти.
Нема на Донбасі ніяких проросійських бойовиків, сепаратистів, повстанців, найманців чи ноу-хау про «ту сторону». Є російські окупанти, або окупаційні адміністрації РФ, що є частиною їх збройних сил. У російській агресії нема інших сторін як Росії-агресора і України-жертви збройного нападу та окупації.
За часів Порошенка були створені усі умови для обрання Зеленського. За часів Зеленського поки що створені усі умови для переобрання місцевих влад.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma