Enigma Enigma

Олексій Роговик

2021-12-04 06:23:54 eye-2 350   — comment 0

Найважливіші висновки політичного тижня (29 листопада - 5 грудня 2021 року)

Про прес-марафон та війну Зеленського з Ахметовим

Прес-марафон Зеленського зі сторони президента явно був спробою підвищити ставки протистояння з Ахметовим, або вчинити акт примусу олігарха до миру. Але якщо хтось підвищує ставки, то він має бути готовий до нанесення відчутних одного, або декількох ударів по супротивникам. У іншому випадку, ці супротивники консолідуються довкола нанесення руйнівного удару у відповідь з ризиком «зжерти опонента». Тому нас очікують різні варіанти.

Процес 1: державний переворот чи новий Майдан. Заяви Зеленського на прес-марафоні були перебільшені і роздуті з майже нічого. Вони продиктовані хибною логікою президента, у якій будь-які плани щодо навіть законної зміни прізвища президента чомусь вважаються держпереворотом. А заяв про держпереворот і Ахметова ніби-то достатньо, щоб вплинути/налякати найбагатшого українця.

Очевидно, що формується широка антиЗеленська коаліція, яка напрацьовує свого кандидата на майбутні президентські вибори (яким зараз виглядає Разумков) і напрацьовує декілька партійних колон для формування антизеленої коаліції у майбутньому парламенті (перш за все, мова про партії Разумкова та Гройсмана + екс-Нарфронту, а також потенційне долучення до співпраці партій Порошенка, Тимошенко та ін). Медійною основою напрацювання альтернативи поступово стають гроші, політичні ресурси та медійний пул Ахметова, до якого входять не тільки декілька телеканалів, але також такі «ломи» як Шустер, Гордон та ін. Телеканали Ахметова після падіння імперії Медведчука стали як мінімум одним з провідних інформаційних майданчиків держави на електоральних полях. Подібним до Ахметова інструментарієм володіє і Порошенком з Медведчуком. Усі вони разом можуть інспірувати небезпечні для президенти акції протесту, силові провокації. Для протестів підстав буде достатньо: економічних, медичних, політичних, воєнних. Поруч з тим, вони розуміють, що будь-які формати держпереворотів не будуть сприйняті на Заході без «а-ля Янукович» підстав, а новий Майдан у теперішніх умовах може призвести до великого наступу РФ. Тому політичні гравці можуть лякати, але навряд перейдуть певні межі. Тим більше, Ахметов загалом більш схильний до домовленостей, аніж до війн.

Процес 2: Сторони протистояння мають достатньо інструментів для «бомбардувань», а тому нас ймовірно чекає гра на пониження рейтингів та впливу Зеленського vs активізація антиолігархічних кроків та спалахів від держмашини. При цьому, ніхто з них не має вирішального інструменту для удару, а це означає що будь-який конфлікт затягнеться, а втрати нестимуть обидві сторони.

В Ахметова та Ко є можливості розхитувати монобільшість у парламенті; дестабілізувати уряд; затискати Офіс президента у морі безкінечних викриттів-скандалів; «хитати вулицею» та «віче»; топити команду Зеленського у безкінечних дискредитуючих ток-шоу у стилі Савіка; оскаржити ключові рішення РНБО у судах та закону про олігархів у Конституційному суді; виступати з кампанією сумніву у психологічній здатності президента виконувати свої функції; дестабілізувати країну інспіруванням штучних енергетичних криз; нарощувати пропагандою рейтинги «старих та нових» політичних альтернатив. Варто лише згадати, що Янукович втратив «політичну землю під ногами» саме тоді, коли вирішив «відмінусувати» Ахметова і стати єдиним олігархом у країні.

Зеленський на це може відповісти різними кроками. По-перше, ударними загальнонаціональними звернення президента до українського народу; через «Право на владу» на 1+1 та союз з Коломойським ціною вигідного останньому розподілу «Укрнафти»; законодавчими ініціативами з посилення влади; процесуальними діями проти опозиції та правоохоронною протидією вулиці; новими серіями вже іржавіючого РНБО з санкціями щодо «кола Ахметова»; референдумами з популістичним порядком денним і риторичними питаннями.

По-друге, є набір конкретних інструментів, які можуть бути застосовані до Ахметова, його бізнесів, ЗМІ чи політичних агентів. Мова про послаблення податковими як законопроект 5600 чи антимонопольними інструментами; переглядом тарифів на електроенергію; призупиненням спецдозволів щодо надр; запровадженням надзвичайного енергетичного стану з ударом по ДТЕК чи створенням інших загроз активам чутками про ризики націоналізації; перевірками шахт відповідних підприємств; законами про медіа та регуляторними рішеннями Нацради з питань телебачення та радіомовлення проти ахметівських ЗМІ; прискоренням втілення закону про олігархів; підозрами оточенню найактивніших олігархів та їх «ломам» (до прикладу, Гордону за якісь фінансові сліди з РФ, Шустеру за комерційні деталі співраці з Коломойським, а також Гройсману, Авакову, Яценюку чи Разумкову), а також реанімуванням справ як «Роттердам+».

Слід враховувати, що для Зеленського політичний рейтинг такий же цінний ресурс як і бізнес-інтереси для Ахметова. Тому такого типу протистояння у різних комбінаціях може завершитись або: а) домовленістю сторін про тимчасове перемир’я з збереженням статусу кво, що передбачатиме або відновлення доконфліктного стану відносин комерційних договорняків та інформаційної лояльності, або неконфліктне співіснування без активної співпраці, б) програшем Зеленського, що оформиться у дострокові вибори ВРУ чи нову тіньову коаліцію у парламенті; у дострокові програшні президентські вибори; у добровільну відставку; у фактичне перетворення Зе на «англійську королеву», в) виграшем Зеленського, що передбачатиме концентрацію ще більших повноважень; присікання планів з нарощення політичної альтернативи погрозами кримінальної відповідальності; виграшні перевибори президента; непогані парламентські перевибори через адмінресурс та повернуту мажоритарку.

P.S. Влада дуже важко і неприємно усвідомила, що лише піарним куражем та демагогією; хибною самовпевненістю щодо необмежених можливостей, безкарністю у освоєнні держави; хаосом концентрації влади та несистемністю у прийнятті рішень неможливо зберегти рейтинг, легітимність і владу. А тому вона або змінить стратегію з страху та обережності на наступальність та лідерство, або поступово чи швидко згасне до політичного банкрутства та забуття. 

 

Протистояння Зеленського з широкою антизеленою коаліцією очікувано не переросло у «держпереворот», але продовжує набирати обертів. При цьому, опозиційні ударні хвилі йдуть з двох боків, а саме від Ахметова та Порошенка.

По-перше, політичною заявою про так званий «держпереворот» Зеленський підвищив ставки протистояння з Ахметовим. Очевидно, що олігарха це не злякало і з прес-марафону ми бачимо ознаки продовження цього конфлікту. Вчора я детально розписав «політичний збройний арсенал» у руках Зеленського та Ахметова і вже можна побачити, що деякі елементи «арсеналу» вже пішли у хід.

А) Зеленський вдарив по бізнес-інтересам Ахметова через прийняття податкового закону 5600, де ренту на залізну руду підняли навіть вище, аніж планували, а от правки для союзника у конфлікті, Коломойського, пройшли. Також президент медійно декілька раз зачепив Ахметова у своєму президентському посланні до ВРУ анонсувавши гроші з 5600 на потреби дітей та декілька інших випадів. Державний «Гарантований Покупець» звернувся до уряду щодо 3 млрд грн, призначених на виплату боргу ДТЕК Ахметова. Зеленському вдалось повернути через суди у держвласність один з ключових комбінатів Фірташа, а, отже, цим він зможе погрожувати і Ринату Леонідовичу. Міненерго також опублікувало законопроект, який дозволяє запроваджувати тимчасову адміністрацію у приватних енергокомпнаіях, у тому числі, Ахметова.

Б) судячи з розслідування УП щодо святкування ДН Шустера у Литві там могли відбутись консультації щодо протидії Зеленському за участі самого Ахметова, його медійних «ломів» Шустера, Гордона, Комаровського, потенційних політичних колон у вигляді партій Гройсмана, Кличка (у Литві перебував брат мера Києва), екс-Народного фронту (Аваков), груп Саакашвілі (Сакварелідзе) та Українського інституту майбутнього (Ілларіонов). У СН цю інтеграцію називають «РАЯ» (Разумков, Аваков, Яценюк). Також Ахметов почав через Разумкова наносити удари по монобільшості, адже вперше депутат «Слуги народу», мажоритарник Соха, публічно вийшов з фракції. За той же «антиахметівський закон» 5600 дали голоси лише 210 «слуг». Позитив для Ахметова також у тому, що Зе не вдалось взяти контроль над Конституційним судом, що відкриває можливості, до прикладу, для оскарження закону про олігархів.

По-друге, паралельно з цим 1 грудня Порошенко критикував президента на «ахметівському форумі», де головними спікерами були «пули» зустрічі у Вільнюсі та програми Шустера. Вже ввечері партнери Порошенка стали основою протестних акцій і створення «Координаційного штабу опозиції», основними вимогами якого є звільнення Єрмака, перевибори парламенту та відставка Зе. Олігархічна антиЗеленська коаліція заходить проти президента з двох сторін.

 

Критику президента Леросу за середній палець справа «за грубе порушення громадського порядку в сесійній залі». Критику президента на прес-марафоні Бутусову за старе відео з пострілами з гаубиці погроза справами «Порушення правил поводження зі зброєю» та «Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни». Тепер підозри треба також виписати і Савіку Шустеру за «кудряве волосся, що ображає зачіску президента», «за повернення в Україну з метою створення поганого ток-шоу», а Ткачу з УП за «підрив нацбезпеки зйомкою гвинтокрилів, резиденцій та кортежів» та «підрив сімейних цінностей шляхом створення перепон для святкування днів народжень та відпочинків». Війну з журналістами ще ніхто в Україні не вигравав. Нічому історія не вчить.

 

Про послання Зеленського до парламенту

Головні висновки з послання президента Зеленського до ВРУ:

По-перше, попри деякі очікування Зеленський не використав послання в якості майданчику для оголошення якихось наступальних дій проти політичних опонентів чи конфронтуючих олігархів як Ахметов. Так, він декілька раз його згадав, зокрема, що підвищення податків на бізнеси олігарха згідно закону 5600 буде спрямоване дітям на їх накопичувальні економічні паспорти і перетворить олігархів вперше на інвесторів. Також президент відзначив, що працювати потрібно для 100% людей, а не на 25% одного українця, що рівноцінно долі Ахметова у ВВП України. Також були відсилки до Порошенка, коли Зеленський  згадував про безпекові кроки, які не були зроблені за його президенства як Кримська платформа, закони про корінні народи, територіальну оборону, стратегію деокупації територій, зміни в армії, ніби-то ефективну інформаційну активність телеканалу Дом. Сигнал був і щодо лівого спекту, коли Зе звинувачував політиків, що вони сприймають людей поважного віку за електорат. Не справдились і деякі прогнози щодо можливих провокацій під час виступу президента, бо все обмежилось лише плакатами опозиції та вигуками.

По-друге, свій виступ президент побудував на тезі про те, що в Україні ніби-то зроблено вперше. Одразу можу відзначити, що не вперше ми побачили саме такий тип послання, не вперше почули щось схоже на «144 реформи» Порошенка та безкінечний «рай перемог та змін», які українці традиційно мало де відчувають. Звісно, серед перелічених Зе позитивних рішень і змін є багато реальних як будівництво доріг, ринок землі, цифровізація через Дію, забезпеченість вакцинами, успіхи у розбудові відносин США та ЄС, але картина явно не така, як хотів показати Офіс президента. Зеленський як і інші президенти скористався посланням не як торпедою проти опонентів, а як піарним інструментом з метою підвищення власних електоральних позицій. Окрім економічних паспортів дітям президент також пообіцяв 5% кредитний режим «Українська мрія» для «чесних громадян» (так розумію згідно податкової амністії чи повноти сплати податків), велику термомодернізацію, законодавство про множинне громадянство для закордонних українців, національного авіаперевізника і інші інфраструктурно-транспортні зміни, закон про накопичувальну пенсійну систему, соціальні виплати для осіб 70+, е-перепис спільно з Apple та е-голосування, підвищення заробітних плат лікарям та вчителям, облаштування державних кордонів.

Він побудував виступ на позитиві, перебільшені перемог, маніпуляціях, обіцянках цілком уникаючи поразок, негативу, контроверсійних та проблемних зон. Лише про судову реформу було згадано як лише почату і у якій «нема чим пишатись». Президент казав, що треба говорити правду і «без прикрас». Він сказав правду про війну, окупацію зі сторони РФ, про держави Європи, що вдають підтримку нам, але нічого не сказав про провальну кадрову політику, про репресивну податкову політику, посадки та антикорупційну реформу, СБУ, КСУ і т.д.

По-третє, загалом президент дав дуже багато цікавої інформації, яку мають перевірити спеціалісти з фактчекінгу, а не політичні експерти. Незрозуміло чому президент постійно у порівняннях 2021 року відсилав до 2013 року, тобто часів Януковича. Є очевидні заяви чи посили, що не відповідають дійсності. В Україні нема одного закону для всіх, а Конституція систематично не дотримується. Ситуація з спротивом Covid має багато пробоїн, а економічна криза не є наслідком виключно пандемії. Тарифи зростають, а не падають. Боротьба поки відбувається з декількома олігархами, а не з усіма чи навіть більшістю олігархів.

 

Про успіхи та провали на екваторі президенства Зеленського

Станом на екватор президентства Зеленський формально виконав близько 25% власної передвиборчої програми. Звісно, навіть до формально реалізованих обіцянок є багато зауважень. Також можна оцінити певні політичні здобутки та провали, які не фігурували у його передвиборчій програмі. 

Що Зеленський виконав з програми? Прийнято закони щодо депутатської недоторканності, імпічменту президента, Виборчий кодекс з відкритими списками, про народовладдя через референдум, фактично подолане кнопкодавство у парламенті, узаконений інструмент викривачів корупції. Також працюють програми щодо Великого будівництва, податкової амністії, кредитування «5-7-9», ринок землі, е-трансформація через Дію. Підписана угода про відкрите небо з ЄС, є певний прогрес щодо США, ЄС та НАТО і т.д.

Що Зеленський не виконав з програми? Не скасована президентська недоторканність. Не реалізовані обіцянки про скорочення функцій держави, посадки і невідворотність покарання за корупцію, про реформи судів, правоохоронних та спецорганів, про мир, податок на виведений капітал, страхову медицину, накопичувальну пенсійну систему, «буду чесним» і т.д.

Якщо оцінювати діяльність поза передвиборчою програмою, то до основних здобутків можна віднести: По-перше, що він досі залишився президентом попри скепсис та прогнози. Також він зберіг найвищий електоральний рейтинг з поміж інших політичних конкурентів, здобув та втримав монобільшість за допомогою інших депутатських груп, поставив в значній мірі під контроль майже усі гілки влади і здобув великий політичний вплив. Також в плюс йому пішли такі політичні «винаходи» як розпуск парламенту, «турборежим» у новому парламенті, «скажений» принтер санкцій РНБО, закон про олігархів. На довиборах до парламенту СН поки продовжує здобувати перемоги, хоч і не завжди електоральними, а адміністративно-ресурсними методами. Більшість часу до екватору Зе продовжував десакралізувати владу, демонструвати «інакшість», «антисистемність» образу з прес-марафонами, «розносами розбійників».

По-друге, у програмі не обіцяв, але вже за каденції також провів певну дерегуляцію щодо е-документів для бізнесу, антиколомойський закон, перезавантаження НАЗК, виселення чиновників з держдач, закони щодо трансплантації, ліквідації корупційної схеми у сфері оцінки нерухомості, скасування е-декларування активістів, щодо колекторів, доступу до водойм.

По-третє, є безпекові здобутки. Він вистояв проти дипломатично-воєнних маніпуляцій Кремля, а також пропозицій власного ж оточення і не пішов на поступки на Нормандських переговорах, відбулось зменшення інтенсивності бойових дій на Донбасі та обміни полоненими. Також були удари по проросійським силам через закриття каналів та підозру Медведчуку, санкції проти його колег. Святкування Дня Незалежності стало ударом у протидії гуманітарній агресії Кремля. Також тут можна згадати Кримську платформу, закони про корінні народи, територіальну оборону, стратегію деокупації територій, застосування «Байрактарів» та загалом триваюче зміцнення/переозброєння армії, звільнення Марківа. Зе позбувся прихильності проросійського електорату і пішов у правий фланг, патріотизувався-націоналізувався-поправішав.

Що є найбільшими невдачами і які були найбільші скандали за 2,5 роки? По-перше, до ключових політичних невдач варто віднести імпровізаційний хаос та ідеологічну пустоту у прийнятті рішень, відсутність цілісної стратегії. Було багато кліпових, одноактних і фрагментарних дій. У 2020 році Зе став головним розчаруванням року, його рейтинг і антирейтинг змінились місцями. З 2020 року він почав втрачати свій «інакший» стиль та шарм, втратив образ Голобородька, перетворився з енерджайзера на класичного втомленого забронзовілого політика, який живе на держдачі, який освоїв державні привілеї і якому почала подобатись влада, який приріс до влади, який замість боротьби з системою вирішив себе у неї вмонтувати, зафарбувати систему у зелений колір. Наслідком цього став, у тому числі, програш президентської партії на місцевих виборах 2020 року.

По-друге, також Зе втрачав рейтинг через провальну комунікацію з суспільством, скандальні податкові закони проти бізнесу у цілому як 1210 та проти ФОПів щодо касових апаратів, підвищення тарифів, непопулярні у суспільстві ринок землі та гральний бізнес, запізнілі рішення у спротиві пандемії та закупівлі вакцин, через олігархічні договорняки в уряді, зашквари депутатів СН та в уряді, поступову заміну нових політиків у владі на представників звалиша старих політиків та чиновників часів не лише Порошенка, але й Януковича. Дуже багато питань було після Вагнергейту, офшорного скандалу Pandora Papers, візиту до Оману, справ Шеремета та Стерненка, кризи КСУ, перерозподілення Covid-фондів на часто корупційне Велике будівництво, телефонної розмови з президентом США Трампом, антидержавної ініціативи з Консультативною радою з окупантами, скандальними новорічного зверненнями з спробою сумнівних об’єднань. Загалом президент за половину терміну навіть частково не вирішив проблеми корупції, економічного зростання та інвестицій, соціальної політики, олігархізації, монополізації, верховенства права, злочинності, екології, еміграції і т.д.

Серед ключових персональних зашкварів цього періоду можна згадати вже звільнених Авакова, Фокіна, Сивохо, Мендель призначених Єрмака, Шкарлета, Татарова, а також депутатських зашкварів Тищенка, Брагара з собакою та газом, Арахамії з «штучним інтелектом», Верещук з парасолею, Гетманцева з черговими ідеями по знищенню малого бізнесу, Камельчука з антивакцинними теоріями, Корнієнка з «корабельною сосною», Третьякової з «дітьми другого сорту» та заявами про смерть нардепа, Яременка з інтимними переписками. 

 

Про коливання президентського рейтингу та його перспективи

Розповів у коментарі білоруській Наша Ніва чому падав і зростав рейтинг президента Зеленського за 2,5 роки. До речі, нелегітимний псевдопрезидент Білорусі Лукашенко визнав це білоруське видання «екстремістським», з метою знищення відомого незалежного медіа.

Як уникав падіння рейтингів Зеленський раніше, як йому вдавалося так довго (по українських мірках), більше ніж 2 роки, триматись на таких вискових позиціях?

Позиції Зеленського залишаються високими. У серпні-вересні його рейтинг знов повертався до позицій першого туру президентських виборів 2019 року. Навіть після падіння на 6% у вересні-жовтні в нього залишається найвищий президентський рейтинг серед усіх українських політиків з відривом у 11% від найближчого опонента, екс-президента Петра Порошенка. Також у плюс йому йде ще що усі його найближчі переслідувачі як Порошенко, Юлія Тимошенко, Юрій Бойко і навіть Дмитро Разумков поки програють йому у моделюванні потенційного другого туру президентських виборів.

Рейтинг Зеленського за 2 роки дуже змінювався. Спочатку він зростав і втримувався, бо команда Зеленського працювала як виборчо-технічний штаб. Він був, як я його називаю, президентом-соціологією, тобто робив те, що популярно і бажано у суспільстві згідно соціологічних опитувань. Також Зеленський подобався за рахунок демонстрації «інакшості», відмінності від традиційних політиків у цінностях, поведінці, вчинках, відкритості та людиноцентричності влади, проведенням рекордного ЗМІ-марафону.

Він неочікувано розпускав парламент, відправляв на звалище історії старих політиків та чиновників, відкривались карні справи на корупціонерів. Також у парламенті панував так званий «турборежим», коли приймались рішення, що не могла прийняти жодна українська влада багато років до того, до прикладу, про скасування депутатської недоторканності, кнопкодавства у парламенті, виборчу реформу з відкритими списками. Це викликало схвальні оцінки більшості українців. Багато проактивних та успішних кроків було у стосунках з Західними партнерами, особливо останній візит у США та саміт з ЄС. Також великий ефект мало грандіозне святкування Дня Незалежності України, ініціатива проведення Кримської платформи щодо деокупації Криму.

Також Зеленський був дуже активним у спробах мирного врегулювання на Донбасі, виступав з багатьма ініціативами у різних міжнародних форматах, були великі обміни полоненими, суттєве зменшення інтенсивності бойових дій на Донбасі, він просував ідеологію на об’єднання нації, чим заручався підтримкою проросійського електорату. З часом він почав сильно ухилятись в сторону проукраїнського електорату і втрачати позиції у Східних областях.

Тоді чергове зростання рейтингів відбулось через закриття проросійської медіа імперії кума Путіна Віктора Медведчука, запровадження РНБО санкцій проти Медведчука та його соратників, у цілому почався серйозний політичний наступ на проросійські ЗМІ, політиків та їх кишенькові структури. Також РНБО почало системно вводити санкції проти контрабандистів, фігурантів інших потенційних порушень закону, а також олігархів. «Вишенькою на торті» цього курсу стало прийняття першого у світі закону проти впливу олігархів.

Можна казати про кінець феномену Зеленського і його подальше падіння, за траекторією Ющенка, чи це суто тимчасове явище і він ще боротиметься за другий термін?

Зеленський залишається політиком з найвищим президентським рейтингом та найкращими перспективами на другий президентський термін. Чи буде мати його феномен продовження залежатиме від того, чи зміниться фокус його політики до більш реальних, а не піарних кроків. А також чи буде серйозний розворот в сторону виконання передвиборчої програми, подолання актуальних державних викликів. Мова про виклики війни та міжнародної політики, Covid-19 та вакцинації, енергетики та тарифів, реформ, податків, корупції, кадрів.

Поки що, Зеленському реально опонувати може або вихідець з його власної команди, до прикладу, той же Разумков. Або політична фігура, що займе електоральне місце Порошенка, яке він не готовий поки звільняти. Зрозуміло, що під парламентські вибори 2023 року та президентські вибори будуть виникати і нові, або розкручені старі проекти чи політики.

Якщо Зеленський все ж піде на другий термін, він буде спиратись на прозахідний електорат, чи проросійський? Чи на "какую разніцу"?

Видається, що проросійський електорат для Зеленського остаточно втрачений і повернення не підлягає. Тому, швидше за все, в команді Зеленського буде спроба продовжувати новий курс на одночасне здобуття політичної підтримки прозахідного, центристського і частково популістичного електорату. Зеленський однозначно став більш «правим», патріотичним, міліарним та прихильником спротиву російському агресору та окупанту.

 

Про «голодну тусу»

«Голодна туса», цинічна наруга блогерів над жертвами Голодомору. Ймовірно грубе порушення карантинних обмежень у «червоній зоні».  Це люди з повною відсутністю цінностей та розумінням контексту країни, у якій вони живуть і заробляють. І, на жаль, ці блогери мають мільйони підписників, яким вони не лише продають усякі непотрібні їм товари, але й які заражають своїм «сміттєвим» світоглядом голови мільйонів молодих українців. Майже непомітна для широкої громадськості загроза нацбезпеці. З якою невідомо що робити.

 

Активна і патріотична частина українського суспільства здатна поставити на місце мільйонних інстраграм-блогерів. Більшість великих українських компаній після резонансу, звернень і тегів анулювали рекламні контракти з організатором «Голодної туси», наруги над жертвами Голодомору, що означає позбавлення його майже усіх джерел доходів. Окрім того, він отримав виклик до правоохоронних органів, штраф за грубе порушення карантинних обмежень.

Що це означає? По-перше, інститут репутації існує та працює в українському бізнесі, хоча поки і не працює в українській політиці. Це означає наявність потужного фактору впливу у цій гуманітарній війні. По-друге, таке фінансове анулювання блогера буде гарним уроком для усіх прихованих колаборантів, «какая разница», проросійських «інфлюенсерів», а, отже, матиме позитивний ефект для зміцнення проукраїнських світоглядних позицій. Вони будуть думати не лише що вони говорять і які посили публічно транслюють, але й задумаються над врахуванням контексту України у своїх активностях, приватно-публічному житті. По-третє, для виправлення ситуації з подібними епізодами давно назріло прийняття закону про колаборантів, де в якості освітньої санкції проти подібних «какая разница» буде вивчення великої історії України, історії Революції Гідності та російської агресії проти України, а також української мови.

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma