Будь-який опір, як знати, виникає, коли всі речі бувають названі своїми іменами, а саме це, погодьмося, формує подальший хід подій.
І нехай "Перемагати українською" Ольги Дубчак (К.: Віхола) попереджає, що зокрема мова ненависті - річ погана, але тут-таки уточнює, що під час війни - цілком добра й навіть необхідна. При цьому в нашому випадку "образ ворога" не буде доповнений якимись новими ознаками, але й колишня українська доброзичливість, коли історично навіть недругів називали не інакше як "воріженьки" буде так само логічно "скасована".
Утім, починається все так само із слушних питань. Як ми називаємо ворога? За якими мовленнєвими особливостями легко його розпізнаємо? Чи вміємо ми воювати словом? Чи достатньою є наша русофобія? Тож авторка книжки намагається розібратися з усіма цими питаннями й доводить, що воювати на мовному фронті так само важливо, як і безпосередньо на полі бою.
"Просто неймовірно: - зауважує вона, - із собаками й свинями все гаразд, а от зі свинособаками - вже ні. А чому ж так? Насправді все просто. Мова ненависті передбачає, що ми змальовуємо для себе зневажений образ ворога за допомогою певних слів. І в цьому зв'язку одним із дуже дієвих" засобів з незапам’ятних часів є навішування на того, хто вас бісить, образливих прізвиськ. Повірте, цим займаються всі. Всі всім дають образливі прізвиська. Так є, і так буде. Така вже людська природа -- називати образливо того, кого вважаєш чужим".
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma