Інфернальні жахи трилера, психологічна напруга детектива, біблійний патос епосу – усе це, а також оригінальний сюжет і «живі» герої, іноді роблять з будь-якого читва справжній подарунок для любителів «нестандартної» літератури.
Так, наприклад, видавництво, що спеціялізується на «темній» літературі, продовжує гуртувати прихильників містики і горору. Цього разу це сучасний зразок того, на що буває здатен автор в описі саме інфернального страху. Цим, до речі, свого часу вирізнялися серед своїх іменитих сучасників клясики літератури жахів – не відвертим описом страхітливих сцен, а лише відчуттям трансцендентного, крижаного потойбіччя, яке сформувало і декаданс, і готику, і клясичний горор.
Щоправда, не без суто українського ліризму.
«Сонце тріснуло та потекло густим жовтком пообіднього марева».
«Сонце поклало на стіну біля її плеча широкий білий мазок».
«В небі повис ранній, недоречний, як пляма відбілювача на новенькій сукні, місяць».
Утім, згідно із законами жанру, «національне», тобто місцеве, недовго живе у цій прозі разом із «всесвітнім», потойбічним і фантастичним.
«Але Мар’яна їй договорити не дала. Вона вистрелила вдруге; щоправда, замість таксистки влучила в Любу. Та скрикнула. Промінь бластера пропалив їй у грудях дірку завбільшки з апельсин. Вона схопилася за полицю з посудом, тарілки полетіли на підлогу. Валентина прикрила руками голову і полізла під стіл. Мар’яна ще раз натисла на спусковий гачок».
Максим Гах. Прогулюючись пустелею. – К.: Видавництво Жупанського
Ілюстрація: Waldemar von Kozak
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma