Enigma Enigma

Kristina Kishyk (Христина Кішик)

2019-10-16 14:17:09 eye-2 3258   — comment 0

Не бійся!

Короче, розказую
в одному місці і в один час ми були разом.
...
- А, що ти тут робиш?
- Мені потрібно надихнутися реальними людьми.
- Але тут усі із одною ціллю, тут звичайні люди. Що саме тебе має надихнути? Тим більше, що ти до всього дуже байдужий. І ще алкоголь. Це теж причина байдужості. І ти мужлан.
- Мені потрібен час і подивитися людям в очі. І ми з тобою домовилися. Не переживай. Зі мною проблем не буде. В будь-якому стані я відчуваю, що у мене є голова на плечах, - відповів він.
- Добре. Домовились ще раз. Я не знаю тебе, але відчуваю в тобі самоконтроль. І знаєш, ти не правильно мислиш - ти не повинен щось шукати у людях, тобі ніхто нічого не винен. У тобі чомусь мало віри. І зараз ти тут зі мною, але насправді у тебе свій план, не зрозумілий навіть тобі. Я вірю, що люди можуть змінюватися. Іноді людей змінює кохання або якась особлива подія, або смерть. Смерть теж змінює.
Я довго розповідала йому, що справжнє кохання може змінити будь-кого і дати силу до життя. А він сміявся з мене і говорив, що я романтик, бо тільки одиниці цінують кохання, більшість - просто маніпулють ним і найсвятішим. І смерть теж не змінює. Багатьох людей взагалі нічого не змінює. Все залежить від того чи є у людини характер. І про смерть він знав, як ніхто. І ця війна на сході України триває ще йдосі всередині нього, навіть якщо він зараз не там. У нас немає нормальних психологічних центрів, які б допомагали бійцям знову адаптуватися до звичного життя. За маскою алкоголю і байдужості, насправді в такій душі часто ховається справжнісінька, але вже інша війна. І все залежить від того чи є у людини характер і сила волі витягнути себе ще раз. А потім знов. Бійці бувають не тільки на передовій.
Я ніколи не знала його раніше і ніколи не знала як це виносити на собі мертвих побратимів...Я ніколи не знала, що таке справжній характер, коли ти починаєш вчитися жити ще раз. На мить я зрозуміла, що я взагалі нічого не знала. І це не тільки про війну. І не про те, що про людей абсолютно ніколи не можна робити жодних поверхневих висновків...
Просто, я пошепки доторкнулася думкою до смерті, до життя, до віри... Я не знаю як дається людині характер...але від нього я забрала для себе його фразу "Слава Україні! Бийся до кінця!".
***
- Ого, так ти із Росії. А скільки часу ти уже живеш в Україні?
- Десь два роки. І так, я говорю українською. Це легко. Просто спілкуюся з людьми і чую як розмовляють вони і вивчаю українську мову.
- А чому ти переїхав до нас, чому тепер живеш тут?
- Жінка в мене українка. Кохання.
- І тобі було легко, нестрашно, а родичі, а гроші, а.....
- Та які можуть бути пояснення на це все. Відповідь є тільки одна - Кохання. Коли воно справжнє, то нічого нестрашно і ніщо не є
важливим. Переїзди, гроші, інші країни, родичі. Ніщо не є важливим. Просто я зробив усе чесно. Зробив так, як мав зробити справжній
чоловік.
- А війна?
- А я тому і вирішив жити в Україні, тому що я не можу підтримувати те, що Росія веде війну із країною, де живе моя кохана людина. На наше весілля приїхала тільки моя мама. Мене багато друзів не підтримало, але я для себе уже дав відповідь. Я можу їздити в Крим, але я не хочу і ніколи цього не зроблю, тому що Крим ваш Український, і мені соромно, що у моїй країні є такий президент і мені соромно за моїх спвівітчизників, які підтримують його.
- Але ти ж майже ніколи не буваєш тепер вдома і не бачиш маму.
- Так, і це найгірше. Але я розумію і бачу, що йде війна.В нас теж є дуже багато хороших людей, які це все розуміють і визнають, але їм
важче. В Росії дуже важко мати свою позицію. А моя позиція - я не підтримую російську війну з Україною і вдома всі про це знають. У мене є сила про це говорити. Моя сила в любові. І, так це характер також. Така любов уже стала частиною мого характеру.
Я була вдячна йому за українську мову. І за відчайдушність. За правду. І за очі. Коли ти в очах бачиш справжнього чоловіка, який має свою позицію і може боротися за правду. І за кохання також може. Іноді в житті треба починати усе спочатку і боротися.
***
- А я завжди сміюся з всіх. І всім підіймаю настрій. Я хочу, щоб люди посміхалися. І ще я постійно говорю. В мене ніколи не закривається рот,- повторювала вона.
- Скажи, таким методом ти себе захищаєш, ховаєшся від чогось чи ти просто весела дурепа?
- Я дуже серйозна. Але мені просто хочеться легкості.
Вона справжня жінка торнадо, яка уміє кожного вислухати і бути підтримкою для кожного. І ще цей її заразний вражаючий сміх...і безтурботність...і виклк. І при такій драйвовій поведінці, вона довгий час вела боротьбу. Боролася за життя з онкозахворюванням, але при цьому нікому про це не кричала, не просила про допомогу, не робила із себе героїню чи жертву. Просто зробила це сама. Характер. Коли людина втрачає частину своєї жіночої краси, але залишається живою. Коли людина втрачає віру в любов і в найсвятіше. Коли людину зраджують найближчі, а вона тримається з останніх сил. Це характер. Заплакати, але не битися в істериці. Бути легкою. Вона мені сказала, що дуже розчарувалася, але не зламалася. "Я не закрила двері. Я знаю, що не самотня. Я чекаю на світло. І вірю в це."
***
У моєму житті теж бували різні періоди. І найважче - це коли я втрачала віру в себе, а потім віру в інших людей. Втрачати віру в людей - дуже страшно. Так починається самотність, розчарування, а потім порожнеча. І ти розчаровуєшся вже у собі, сприймаєш себе як істоту, як амебу.
Усі люди, взагалі-то, хороші... просто іноді бувають трохи суками. І в ті моменти, коли моє розчарування уже бувало на межі, завжди траплялися люди, які відновлювали віру у світло. Нагадували, що ніколи не можна закривати двері свого серця. Ніколи не можна втрачати віру у силу кохання, бо є справжні чоловіки і є чесні почуття. Ніколи не можна зраджувати своїй чесності і кривити душею. Потрібно мати позицію. Так, мабуть, людині й дається характер. Коли усе ти робиш чесно.
Якщо ви боретеся за щось, то боріться чесно!
Не бійся. Бийся до кінця!

P.S ілюстрація Нікіта Тітов

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma