Залякування є дуже ефективним методом впливу на електорат. В радянські часи залякували всіх і завжди. Але ми почали розмову про електорат, то ж зосередьмося на залякуваннях, що пов'язані з виборами. Правда, виділити цю категорію можна лише умовно, бо без всіх інших залякувань: від повсякденних до глобальних, таких як Голодомор, – залякування електорату тільки перед і на "виборах" було б неефективним. Процес "виборів" власне теж був процесом залякування, а також процесом упокорення, процесом примусу кожної особи до поведінки, що потрібна партії.
Розгляньмо, як це відбувалося.
Закриті кабінки на виборчих дільницях – чи були вони в ті "щасливі" часи? Так. Не всюди й не завжди, але були. Проте у них було зовсім інше призначення на відміну від їх сучасного використання. Це були пастки розставлені на "ворогів народу". Та поговорімо про все послідовно. Старші люди пам'ятають, що в СРСР виборчі бюлетені були з однією кандидатурою. Правильною кандидатурою, компартійною. Якщо ти справжня радянська людина, то від столу, де отримав бюлетень, йтимеш прямо зарані визначеним для всіх виборців маршрутом, ніде не затримуючись, не читаючи, що в бюлетені написано, бо це викличе підозру пильних спостерігачів, йтимеш прямо до урн, вкинеш туди цю небезпечну річ, полегшено зітхнеш і підеш далі єдино можливим шляхом до буфету, де на тебе чекатиме який-небудь скромний дефіцит (якщо ти прийшов серед перших), і нарешті, дотримуючись маршруту, дійдеш до вихідних дверей, які означають, що ти все зробив, як належить, і тобі більше нічого не загрожує.
Чи була якась альтернатива? Теоретично так. Була. Якщо ти "ворог радянської влади" й самогубець водночас, то ти міг би звернути в бік кабінок, що вишикувалися вряд паралельно правильному шляху до урн, кабінок, що поставлені навмисне для таких, як ти. Але радянська влада справедлива й гуманна. Вона не дозволить тобі пропасти ні за цаповою душу. Дорогу тобі перегороджує ввічливий молодий чоловік у бездоганному костюмі й з краваткою.
- Вам сюди, – показує він рукою вбік урн.
Це попередження.
Якщо ти слухняно повернешся на маршрут, тобі майже нічого не буде. Так, трохи постежать місцеві комуністи за місцем роботи, ти й знати не будеш. І якщо вони не розгледять у тобі ворога, що зачаївся, то вважай, твоя короткочасна втрата відчуття самозбереження минулася без наслідків. Більш від того, починаючи з часів хрущовської відлиги, навіть якщо б і помітили щось, то могли промовчати. Чому? Тому що після масових терорів комуністи вирішили, що перший етап залякування завершено й час переходити до другого етапу – виховного. На виховному етапі від трудових колективів (насправді, від керівників і парторгів підприємств) вимагалося пильно стежити за членами колективу й виховувати їх у дусі "розвитого соціалізму". Якщо в якомусь колективі виявлявся злісний асоціальний елемент, а ще гірше ворог партії та радянської влади, то це схарактеризує в цілому весь колектив як нездоровий. Керівництво й парторг такого колективу могли потрапити в опалу "там нагорі". А це для них страшно! Це означає стати простим "совєтським чєловєком" без будь-яких партійних привілеїв. Тому вони можуть і не помітити твоє "чорне нутро", якщо ти сам не станеш його занадто показово випинати. Навіть більше від того я вам скажу, районні відділення КДБ теж, намагаючись покращувати свою звітність, приховували деякі незначні справи. Мені завдяки цьому принаймні двічі пощастило уникнути великих неприємностей.
Ну а якщо ти вперто таки підеш до кабінки, витягнеш авторучку й закреслиш прізвище єдиного кандидата, що буде тоді? Я не знаю. Краще, читачу, і тобі не знати.
Але Радянська влада "наказала довго жити" й нікого вже не налякає, хіба що явиться уві сні привидом минулого, і залякування в наш час набуло нових форм. Я б радше сказав, оновлених, бо всіх їх можна було розгледіти в минулому. Ба більше! Без пам'яті минулого залякування в наш час було б малодієвим.
Отже, перша форма сучасного залякування – це адмінресурс. Як же він діє? Директор чи голова дає настанови своїм підлеглим на зборах, як вони мають голосувати, Підлеглі йдуть на виборчі дільниці й там у кабінках для таємного голосування, де немає ні голови, ні директора, ставлять у бюлетенях такі позначки, як треба тому самому голові чи директору. Чому ж підлеглі не ігнорують вказівки того, хто не може їх проконтролювати? Чому не проявляють власну волю? Радянська влада залякуваннями перетворили тих з них, хто старше, на рабів, а молодші стали дітьми й онуками рабів. А раби не мають власної волі, для рабів є тільки воля хазяїна. От вони її й виконують.
В книзі Даніеля Дефо "Робінзон Крузо" є такий цікавий епізод:
... Потім я згадав [майже через тиждень] про бідолашне козеня, покинуте в огорожі, і вирішив піти привести його додому або нагодувати. Я знайшов його там, де й покинув, бо воно не могло втекти і вже майже здихало з голоду. Я нарубав йому суччя та гілочок і перекинув через огорожу. Коли воно під'їло, я хотів повести його на мотузці, як раніше, але від голоду воно стало таким смирним, що побігло слідом за мною, немов собака. Я завжди годував його сам, і воно зробилось таким ласкавим та втішним, що ввійшло до сім'ї моїх хатніх тварин і не хотіло покидати мене.
Щось подібне голод робить і з людьми – він перетворює їх на рабів. А над нами Московія вчинила Голодомор. Не забули?
Або ось ще одна історія про дітей рабів, які вже поволі звільнялися від рабства, але як же легко їх було до нього повернути! Цю історію описав Геродот у своїй "Історії в дев'яти книгах. Книга IV. "Мельпомена"
1. Після здобуття Вавілона Дарій вирушив у похід на скіфів. Оскільки Азія мала в своєму населенні багато чоловіків і в царські скарбниці постійно надходило багато грошей, Дарій побажав помститися на скіфах за те, що вони колись удерлися до Мідії, перемогли тих, хто намагався їх затримати, і так вони перші розпочали ворожі дії. Справді, як я вже сказав вище, скіфи були владарями Верхньої Азії впродовж двадцяти восьми років. Удерлися вони до Азії, переслідуючи кіммерійців, і позбавили влади мідійців, бо до приходу скіфів мідійці владарювали в Азії. Але скіфів, які були відсутні протягом двадцяти восьми років, коли вони повернулися до своєї країни, спіткали випробування такі тяжкі, як і ті, що були в Мідії, адже вони зустріли там численне вороже військо, бо скіфські жінки через те, що їхніх чоловіків не було з ними так довго, взяли собі за чоловіків рабів.
2. Усіх своїх рабів скіфи осліплюють, а причина цього молоко, яке вони звичайно п'ють. І ось як вони це роблять. Вони беруть кістяні рурки, дуже схожі на сопілки, засувають їх у статеві органи кобили і дмухають ротом, і коли один дме, другий доїть. Вони кажуть, що так вони роблять тому, що через дмухання роздуваються жили кобили і спускається її вим'я. Коли вони закінчують доїти, вони наливають молоко в глибокі дерев'яні посудини, саджають навколо кожної посудини на однаковій відстані один від одного сліпих і ті збовтують молоко. Потім вони знімають вершки, що утворюються на поверхні, які вважають кращою частиною молока, а те, що залишається на дні, вважають за гіршу частину. З цієї причини кожну людину, яку скіфи беруть у полон, вони осліплюють, бо вони не землероби, а кочовики.
3. Отже, від цих скіфських рабів і від жінок народилося і вирісло покоління юнаків, які, довідавшись про своє походження, виступили проти тих, що повернулися з Мідії. І перш за все вони прокопали широченний рів(1), що.починався від Таврських гір і доходив до Маєтійського озера в тому місці, де воно має найбільшу ширину. Там вони відрізали від Скіфії значну частину. Потім, коли скіфи вдерлися в країну, вони вчинили їм опір і почали з ними битися. Після багатьох боїв, коли виявилося, що скіфи не можуть подолати супротивників, один із скіфів сказав так: «Що це ми робимо, скіфи? Ми б'ємося з нашими рабами і в битвах нас стає менше і їхнє число також зменшується. Ось що тепер, як мені здається, треба зробити (2): відкинути списи та луки і кожному взяти батіг і якнайшвидше піти проти них. Поки вони бачать нас із зброєю, вони вважають себе рівними з нами, а побачивши, що в нас замість зброї батоги, вони зрозуміють, що вони наші раби, і перестануть чинити нам опір. Почувши це, скіфи так і зробили, а здивувавшися тому, що сталося, юнаки припинили битву і повтікали.
Як бачимо, поки скіфи з дітьми рабів воювали, як з рівними, ті вважали себе вільними й перемагали скіфів, але як тільки скіфи повелися з ними, як з рабами, як тут же вони згадали, що вони діти рабів, і розбіглися. Рабство це свого роду кодування. Кодами є окремі слова, предмети, жести та ін. Досить застосувати код – і нащадок раба проти власної волі відчує в собі раба. Тому то дух рабства такий живучий! Ось чому сучасні директори, голови та інші начальники манерою поведінки радянської номенклатури, тобто кодами: жестами, поставою, окремими словами, виразом обличчя, – нагадують радянським людям ("совкам"), їх дітям і внукам, що вони раби, і це працює – керує рабами навіть на відстані!
Але я захопився! Стільки разів назвав рабів ... рабами, що вони можуть на мене образитися.
Раби часто ображаються на тих, хто називає їх рабами, але ніколи не ображаються на рабовласників, які зробили їх рабами. Парадокс!
Другою формою сучасного залякування, що також, звичайно, має корені в минулому є демонстрація сили. Власне, тут нічого нового. Навіть у мавп цей спосіб дуже дієвий: ватажком зграї стає той самець, що найголосніше ухає й найсильніше трясе гіллям на дереві. Що ж до людського суспільства, зокрема до українського електорату, то прикладом такого залякування можуть бути чергування перед Центральною виборчою комісією та в інших громадських місцях нацдружин Білецького на виборах Президента 2019 року. Сигнал був простий і недвозначний:
- Ми тут для того, щоб не дозволити владі сфальшувати результати виборів. Ми ніколи не визнаємо сфальшовані результати!
За відсутності будь-яких спроб із боку влади, вчинити фальсифікацію, такі заяви означали лише одне:
- Якщо оберете не Зеленського, а Порошенка, ми такий результат не визнаємо й застосуємо силу.
Така демонстрація сили запускає в рабів та їх нащадків код рабства – і вони навіть в умовах таємного голосування голосують так, аби чого не вийшло. Звичайно, на вільних людей це діє протилежним чином, тобто викликає опір. Але скільки у нас рабів і скільки вільних людей показали результати голосування.
На сам кінець хочу зазначити, що залякування буває й корисним. У знаменні часи, як от: проголошення Незалежності, Помаранчевий майдан, Європейський майдан, – активні учасники тих подій, самі того не підозрюючи, змушували пасивну більшість голосувати так, як того хоче пасіонарна меншість. Як це було? Раби бачили велику кількість організованих вільних людей, що націлені на перемогу (а раби вільних сприймають не інакше як хазяїв), це запускало код рабства і змушувало рабську більшість підкорюватися вільній меншості, коли та демонструвала свою силу, перемагаючи ворогів України.
1 Просто неможливо писати слово "вибори" без лапок, бо те, що комуністи називали "виборами", насправді було ще однією формою демонстрації покори радянських людей партії та уряду.
2 Пасивна більшість в Україні складається, найперше, з рабів, їх дітей та онуків, а вже по-друге, з недоумків та людей, що несхильні до розумової праці.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma