Enigma Enigma

Ігор Бондар-Терещенко

2022-01-01 08:09:46 eye-2 4004   — comment 0

Не переписк

 

Ця книжка швидше не про трансформацію історичної пам’яті, як значить у відгуку про неї Мирослав Маринович, а про трансформацію ставлення до неї. Історична пам’ять була завжди, натомість її форми змінювалися відповідно до зміни режиму в країні. Наприклад, не так давно стала дозволена (навіть у науковому обігу) так звана "усна історія", основана на спогадах. Так само тенденція «переписування історії» - теж доволі нове явище, і саме цьому присвячена книжка Володимира В'ятровича "Нотатки з кухні "переписування історії" (К.: Наш Формат).

Крути, УПА, Бабин Яр, батальйон "Нахтігаль", 5 тисяч повстань перед Голодомором 1932-33 років. Особливих відкриттів, як бачимо, не заявлено, адже книжка – це робочий щоденник історика, який охоплює всі скандальні дискусії навколо "історії України", що відбувались від 90-х до 2019 року. Радянських штампів на диво небагато, іноді вони навіть суто «стилістичного» кшталту, як авторове зауваження про «діаспорне» слово «зостановитися», але вибратися з ідеологічної Матриці не так вже й просто. Взагалі робота будь-якого «сучасного історика» - це копирсатися (навіть «переписуючи») у старому, м’яко кажучи, майні – наче відважно битися зі старою шкурою змія, яку він давно скинув, порядкуючи нині в іншій личині. Натомість працювати з цим самим сьогоденням – це завдання для аналітиків, які, звісно, за межі Матриці не виходять, бо це ж фінансово не вигідно.

  Утім, сякі-такі намагання «осучаснити» традицію спостерігаємо, коли історик прагне описувати (ще не «переписуючи») наше патріотичне сьогодення. І не скажемо ж слідом за поетом-горланом, що це «не переписка, а переписк», бо вправно виходить! Недаремно більшість у цій книжці, як зауважує її автор (окрім колись актуальних колонок і статей) – це пости у Фейсбуці, робочі моменти, навіть не пролегомени до чогось більшого за Матрицю, а констатація елементарних потреб. Насамперед, мабуть, ревізії, яка не була зроблена на початку 90-х. Знов-таки – не історії, а ставлення до неї. Наприклад, у своєму відгуку на книжку Оксана Забужко значить, що автор має повне право сказати про себе Шевченковими словами: "Історія мого життя є частина історії моєї батьківщини", і таке про себе може сказати кожен українець – відтоді як його батьківщина перестала бути Радянським Союзом, а сам він з "гвинтика Системи" перетворився на "коваля свого щастя".

І не дивно, що навіть нещодавня Помаранчева революція виявила ці атавізми у «вільного» українці, для якого Система, як і влада, завжди була чужою. "Тож, коли в ній з’явилися "наші", ми геть не знали, як з ними поводитися, - нагадує автор. - Одні, як звично, бачили у владі ворогів, і тих, хто пішов на державну службу, вважали мало не запроданцями. Інші вдавалися в іншу крайність — боялися сказати бодай щось критичне про "наших" і заплющували очі на те, як вони впевнено ставали схожими на минулих опонентів». Якщо ж згадаємо класичне застереження про те, що "доти був людиною поки соцьким не зробили", то руки, батьку, взагалі опускаються, чи не так? Але не в автора-переписувача, який, наче той Винниченко, хоче зробити історію "українською", а та тільки дивиться на нього й грізно мугиче.

"Переписування історії" - словосполука, яку неодноразово чув на свою адресу в заявах політиків чи публікаціях журналістів, що засуджували мою діяльність. У відповідь я повторював: ми не переписуємо свою історію, ми щойно намагаємося написати її. Написати історію України не з погляду її сусідів, а так би мовити - від першої особи. Написати українську історію саме як історію України, а не Росії, Польщі чи ще когось на нашій землі. Звісно, такий підхід не подобається тим нашим сусідам, які вже написали для нас / замість нас / без нас цю історію, визначили її героїв, зрадників, ключові та другорядні події".

Ілюстрація: Тетяна Зеленченко

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma