Сьогодні Україна надихається реальними та очевидними успіхами ЗСУ у стримуванні агресії та визволенні української території. Ці успіхи є справжніми - і цілком заслуговують на гордість та визнання. Вони є важливими та значущими не лише як завоювання точок та позицій, а й з іншої причини: вони вказують напрямок, шлях до довготривалого та надійного вирішення багатовікової проблеми безпеки України. Ми поговоримо про це.
Але - так, є «але». Це ще не остаточний результат. Перемога ще не в кишені, не забезпечена і не гарантована, ворог все ще атакує Україну, і зараз не час розслаблятися та святкувати. Є й виклики.
Давайте задамося питанням: чому вражаючі успіхи кінця 2022 року, кульмінацією яких стало визволення Харківської області та Херсона, не призвели до остаточної поразки агресорiї?
Альтернативна історія, це ненадійне й сумнівне заняття - але принаймні можна виділити кілька чинників які сприяли такому розвитку:
1. Технічні причини: відсутність технічних засобів, ресурсів та досвіду для ураження противника до та заздалегідь до початку атаки.
2. Ми не будемо пом'якшувати чи приховувати висловлювання: явна нерішучість і, по суті, боягузтво партнерів України, деякі з яких згідно з підписаними зобов'язаннями повинні були забезпечувати її безпеку та територіальну цілісність. 17 танків? Остаточний дозвіл Байдена на удари по віддалених районах на території самої Росії, з дворічним запізненням?
Сьогодні, через дванадцять років, ми бачимо що ця проблема є глибокою та системною: деяким або багатьом на Заході справді важко змиритися з очевидним фактом, що повна поразка російської агресії є єдиним шляхом до відновлення миру та безпеки в Європі, і вони досі не визнають цього.
Це підводить нас до першого кроку який Україна має зробити зараз без жодних сумнівів: адже будь-які зволікання та вагання можуть коштувати їй цінних кроків на шляху до національної мети: відмовитися від ілюзій. Єдиним справжнім партнером України (союзників поки що немає) є той, хто повністю і без жодних застережень визнає необхідність повної та остаточної поразки агресії проти України.
Усі інші хитрощі та маневри ми вже бачили: усі, починаючи з меморандуму тридцять років тому (і досі). Вони не принесли жодних рішень - лише поступове, крок за кроком, погіршення ситуації. Справжній - і цілком передбачуваний результат творчогo умиротворення агресора, креативними танцями та словами.
Вірте чи ні, але ми бачимо це знову сьогодні: у розмовах навіть згадують про пом'якшення санкцій. Творчі боягузи вважають що розробляють плани та альтернативи, але насправді лише демонструють жорстокому агресору свою нерішучість та боягузтво - так, у вирішальний момент icтopії. Яким буде результат? Хто не може цього передбачити? Цей шлях закритий - самою історією.
3. Нарешті, сама Україна: у своїх уявленнях і думках - не бачила шляхів до перемоги які б вона сама визначила, впевнено та надійно - без залежностей чи умов погоджениx агресором.
Пальнули, москалі втікли – і більше не приходили. А чому – не приходили? Як - не приходили?
У результаті агресор отримав вирішальну перепочинку: час, щоб відновити ресурси, вирішити проблеми та повернутися з новими силами. Втрата імпульсу коштувала Україні остаточної перемоги: і в історичній перспективі це далеко не вперше.
Чи пішла б історія іншим шляхом, якби всі фактори склалися інакше? Можна лише здогадуватися й розмірковувати. Але одне сьогодні очевидно: ситуація змінилася. Немає жодних підстав: це згубно й небезпечно - повторювати старі ілюзії та помилки в цих умовах і на цьому етапі. Це може коштувати Україні перемоги та досягнення національної мети. I щось подібне вже траплялося раніше.
Так: ситуація змінилася – і Україна не може дозволити повторювати старі прорахунки та помилки. Тільки ставлячи під ризик перемогу та національну мету.
Ті події, які ми спостерігаємо сьогодні: знищення логістичних об’єктів та скупчень ворога, глибокі удари по ключових військових об’єктах та спорудах - саме ті, що, коли будуть повністю розвинуті та реалізовані, забезпечать безпеку України на довгі покоління. Ніякі «союзники», 1994–2026, i ніякі папери: нам не треба здогадуватися про їхню справжню цінність: ми бачимо це на власні очі, прямо сьогодні.
- Словесного та паперового вирішення цієї проблеми 1992 - 202.. не існує і не станеться. Hе в цій реальності: не існує.
- Україна не може послабити тиск на агресивний потенціал ворога: це коштуватиме їй перемоги - і знову.
- Україна не може дарувати ворогу дорогоцінний час, щоб той встиг перегрупуватися і знову повернутися, - і відволікатися на будь-які свідомо безрезультатні розмови.
- Передусім, Україна не може дозволитисобі повторити прорахунки та помилки минулого - це затримає просування до національної мети та зробить її досягнення менш певним.
Наразі ворог прагне лише перепочинку, щоб перегрупуватися - i як у 2023 році, повернутися й знову завдати удару по Україні. Ніхто не може давати себе обдурити фальшивими, підступними словами. Поступитися ворогу сьогодні, вкотре й без жодних раціональних підстав, було б жахливою помилкою що матиме тривалі й тяжкі наслідки.
Таких наївних сьогодні нема.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma