Я намагаюся не висловлювати свою думку щодо подій на полі бою. Є фахівці, i є питання суто морального характеру: якщо ти не там, то яка цінність твоєї думки?
Але існує логіка ситуації, раціональне підґрунтя реальності та подій, і воно не змінюється під впливом слів і не бреше. Воно диктує свої умови.
Глобальна реальність ситуації свідчить про те, що як для держави-агресора, так і для України починається гонка проти часу. Ми не будемо тут вдаватися до повного аналізу, але економічна та соціальна ситуація в державі-агресорі демонструє перші ознаки розвитку системної кризи, тоді як у мінливому та нестабільному міжнародному кліматі Україна не може розраховувати на незмінну потужну підтримку союзу партнерів.
На даний момент Україна ще не повністю виконала чотири необхідні умови для стабільного просування до реалізації національної мети. Коротко:
- Cтримування наступу ворога;
- Знищення військової та економічної інфраструктури агресора;
- Bиснажливі санкції;
- Посилення впливу на соціальну ситуацію в державі-агресорі.
Важливо зазначити, що ці фактори не залишаються незмінними з плином часу. Санкції та міжнародна ізоляція агресора поступово втрачають свою ефективність, і їх необхідно компенсувати іншими засобами. Наразі найбільше занепокоєння викликає перший пункт, оскільки ситуація явно не перебуває під повним контролем.
Не будемо відвертати погляд: ворог неухильно наступає на Слов'янськ: і якщо йому дозволити увійти, не варто сумніватися в тому, як розвиватимуться події. Невеликими групами ворог закріплюється в місті, і витіснити його звідти може виявитися практично неможливим. Ця стратегія вже працювала на користь ворога. Немає потреби наводити приклади.
Це логіка і вона не може підвести: якщо дозволити подіям розвиватися за звичайним, стандартним сценарієм, то вони принесуть, з великою ймовірністю, стандартний результат.
Отже, перед політичним і військовим керівництвом країни стоїть така дилема: чи допоможе тривале утримання противника в Слов’янській агломерації, яке в кінцевому підсумку закінчиться стандартним результатом, наблизити Україну до національної мети — aбo, навпаки, послабить її позиції та зробить їх більш ризикованими?
Давайте вже ставити питання ясно а не дивитися вбік і сподіватися на диво. Повторення стандартного сценарію дасть стандартні результати. Питання тільки чи виправдані вони: працюють для довгострокової мети, aбo відсувають від неї та ускладнюють її досягнення?
Зв'язування ворога, скажімо, до кінця року у Слов'янську; ворог, умовно, якщо дотягне до кінця операції, трубить про велику перемогу. Ефект для міжнародної підтримки України неясний. Що на іншому боці ваг? Важливо дивитися й думати зараз - бo ситуація значно змінилася з 2022 року, років у запасі може не бути.
Ми не будемо намагатися дати відповідь саме тут: для цього знадобилося б набагато більше інформації. Але очевидно одне: як Україна має шлях до своєї національної мети, що базується на ключових напрямках, діях і результатах, так само і ворог має свій шлях до досягнення своїх цілей в Україні. А пропаганда успіхів: навіть обмежених стає головним паливом яке допомагає йому продовжувати війну.
Oтжe: доки перша передумова українського шляху до національної мети не буде реалізована повною мірою та стабільно, майбутнє залишається невизначеним. Ризики, кроки та стратегії можуть спрацювати - а можуть i ні. Це є викликом дня та часу сьогодення. І ми не можемо собі дозволити відвертати від нього погляд.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma