Enigma Enigma

Богдан

2022-05-08 17:23:50 eye-2 3992   — comment 0

Нереальна реальність

«29 А Він сказав йому: «Іди».

І, вилізши з човна,

Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса.

30 Але, бачачи велику бурю, злякався,

і зачав потопати, і скричав:

«Рятуй мене, Господи!»…

31 І зараз Ісус простяг руку й схопив його,

і каже до нього:

«Маловірний, чого усомнився?»

«14 «Євангелія від св. Матвія»

 

Ви помітили, що коронавірус, який наполегливо встановлював свої правила життя в Україні, вмить випарувався вранці 24 лютого 2022 року? На це питання є безліч науково обґрунтованих відповідей, але до нього ми повернемося згодом, а зараз коротко згадаємо, що саме відбувалося власне до 24 лютого 2022 року.

Весь світ, керуючись логікою історичного процесу та аналітикою Джорджа Фрідмана, очікував на війну. І логіка, і аналітика стверджували, що війна неминуча, і що Росія тільки обирає слушний час для вторгнення, керуючись своїми власними планами, і уважно розглядаючи, водночас, свою майбутню жертву. Польщу.

Чому Польщу?

Єльцин, включившись у непримиренну політичну боротьбу з Горбачовим, з першого дня мріяв про відновлення Росії, як могутньої імперії, якою вона була на початку ХІХ століття, з "хрустом французкой булки" включно. Після провального "путчу" мрії про відновлення Російської імперії перетворилися у плани. І Польща в цій новій запланованій імперії мала відігравати ключову роль у контролі над усіма країнами Євросоюзу. А Україна в цих планах була виключно необхідним ресурсом для війни з Польщею (Б. М. Єльцин: "Я кожен ранок просинаюся з думкою про Україну").

"Смотрите, на протяжении веков мы жили с земли. А земля — это вещь вполне осязаемая. Даже механическая. Вы хотите больше земли? Воюйте. Нет земли без крови. Нужно защищать собственные границы. Ведь нет земли без границ. И поэтому наша история — это история войн. Война — главное средство удержать наши земли." (Дэвид Сэмьюэлс "Одно последнее интервью")   

Реалізація планів по становленню Російської імперії розпочалася з приходом до влади молодого та енергійного Путіна.

Падіння СССР і розвал соціалістичного табору в Європі, декларація Москви, для цивілізованого західного суспільства, про побудову нової демократичної Росії – все це викликало шалений економічний бум у глобальному масштабі. А розвиток економіки завжди потребує все нових і нових енергетичних ресурсів, тобто, пропозиція енергоносіїв (нафти та газу) почала відставати від попиту і, відповідно, почали дуже швидко зростати ціни на енергоносії. І в Росії зявилася впевненість у реалізації амбітних планів.

«Гроссмейстер играет с абсолютно предсказуемой точностью… до тех пор, пока не сделает гениальный, неожиданный ход… Преследуя непосредственные цели, и целые народы, и отдельные политики находятся в такой же зависимости от реальности, в какой гроссмейстер зависит от шахматной доски, фигур и правил. Иногда это увеличивает силу нации. Иногда — ведет ее к катастрофе. Случаи, когда окончательный итог соответствует изначальным планам, крайне редки.» (Джордж Фридман "Следующие сто лет").

Л. Д. Кучма очевидно знав про амбітні плани Росії, чому й видав свою книжку «Украина – не Россия» у 2004 році і саме в Москві, немов би застерігаючи Росію від хибного кроку.

Але!

Думаю, що тут буде зайвим вже вкотре нагадувати читачеві про властивості людської психіки. Про це написано тисячі тон літератури. З науковою включно. І саме це стало провідною ідеєю для поеми А.С. Пушкіна «Казка про рибака та рибку». Фінал цієї поеми всім добре відомий – розбите корито.

Всі все знають, але…

Отже, нескінчений потік нафтодоларів, дружні взаємовідносини з провідними політиками економічно розвинутих держав, і, нарешті, елітне G8, яке провідні політики світу створили саме під Росію. І все це створило у населення Росії ілюзію всемогутності, яка враз звалилася на їхні голови.

Особливе місце тут займає тогочасний образ України, в оформлення якого Росія вкидала шалені гроші. До 24 лютого 2022 року і в Росії, і в усьому цивілізованому світі українців сприймали як боязких остарбайтерів, яким конче потрібен захист. А українців-остарбайтерів, за версією Росії, потрібно було захищати від українців-фашистів, які щодня марширували містами України з ножами за пазухою і зі смолоскипами в руках.

І навіть останній Майдан з десятками розстріляних українців, які вперто відстоювали своє право на гідність, не вніс корективів у створений російською пропагандою образ. Звідси й квола реакція європейців на перший акт агресії російських військ в Україну у 2014 році. Окупація Криму і кількох районів Донбасу викликала у європейців тільки "глубочайшую озабоченность".

На більш радикальний крок у 2014 році Росія не ризикнула, остерігаючись будь-якої агресії що-до труби, по якій з Європи до Кремля, через всю Україну, протікали мільярди доларів.

Як підсумок, війни Росії з Україною, в її класичному розумінні, дійсно не планувалося. Війну із загальною мобілізацією Росія планувала на майбутнє. З Польщею. Тримаючи війська НАТО на відстані помаху ядерної довбні. А Європа, тим часом, мовчки прощалася з Україною, як державою – нічого особистого, тільки бізнес. Вигідний бізнес з Росією.

Але сталося те, що сталося. З перших секунд війни в українському суспільстві почалася… не паніка, а швидка самоорганізація. «Вір і віра врятує тебе!». Вся Україна в одну мить прийшла в рух. Швидка евакуація дітей і вразливих людей за територію держави була такою ж необхідністю, як і швидка організація територіальної оборони та логістики, як утримання правопорядку на всій території держави під час бойових дій. І українське суспільство справилося з цим блискуче.

«Могла измениться тысяча мелких деталей, но общие черты этого конфликта, определенные национальной стратегией, остались бы прежними… Национальная стратегия страны так глубоко «сидит» в ДНК населяющего ее народа и кажется ему такой естественной и очевидной, что политики и генералы даже не всегда отдают себе в этом отчет.» (Джордж Фридман "Следующие сто лет").

Війна встановила свої правила життя в Україні, які переорієнтували свідомість кожної людини до життя в нових умовах. В умовах, в яких для виживання мобілізуються всі внутрішні ресурси кожної людини.

А в умовах повної мобілізації внутрішніх ресурсів кожної людини відбуваються дивні процеси і в довколишньому середовищі.

Читач певне пам’ятає дуже простий фізичний дослід із дрібною металевою стружкою, яку хаотично розсипають по всій площині листка паперу, а потім підкладають під цей папір звичайний магніт. І металева стружка вмить орієнтується в однорідну структуру, утворюючи виразний малюнок силових ліній магнітного поля. І якщо не приймати магніт з-під паперу, то потрібно докласти неабияких зусиль, аби внести хаос в цю строго впорядковану систему.

Тепер в нашій уяві продовжимо цей дослід, додавши у впорядковану систему із металевої стружки в магнітному полі деталі з іншого матеріалу, наприклад, з дерева чи глини. Ці інородні матеріали можуть бути таким же розміром, як і металева стружка, або й набагато більшими. Тут розмір вже не має значення, бо досить прикласти зовсім невеликого зусилля і дерев’яна тирса чи пил легко видувається із системи. Схожий дослід можна провести і з будь-яким об’ємом води: все, що не є водою, або опускається на дно, або виштовхується на поверхню.

А тепер, з’ясувавши суть проведеного нами уявного фізичного досліду, повернемось до нашого найпершого питання про коронавірус. В умовах повної мобілізації внутрішніх резервів ноосфери (термін «ноосфера», який запропонував Вернадський, є надзвичайно тут доречним) у коронавіруса нема жодних шансів на виживання. Жодних. Зрештою, як і в будь-якого іншого віруса, з колаборантами та росдеерге включно.

«Я не думаю, что мировая история имеет материальную основу. Я думаю, что в ее основе непонятная вещь под названием «человеческая природа». И мы не знаем, что это. С каждым разом мы открываем для себя что‑то новое. Но по‑прежнему не понимаем сути того, кто мы такие.» (Дэвид Сэмьюэлс "Одно последнее интервью")

Далі починається фантастична сфера квантової біології, яка стверджує, що всі найпростіші механізми, які безвідмовно управляють найскладнішими матеріальними системами, заховані в глибинах квантового світу. І аби Росія хоч на мить замислилася над цим дуже простим фактом, вона б не ризикнула на війну з носіями древнього генетичного коду.

«Чи можна тут нівелювати твердження Паскуаля Йордана, в якому він пропагує життя навколо важливого центра?... як показує історія, ліквідація особи чи навіть «мозкового центру», не вирішує проблему остаточно, а тільки відтерміновує її… бо життя – це явище квантового рівня» (Ервін Шредінгер "Що таке життя?")

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma