Цей художник завжди любив експериментувавати з географічними мапами, малюючи на них фігури людей, що символізували характер того чи іншого історико-культурного регіону. При цьому важила ідеологічна метафора як своєрідна реставрація стереотипів, а не голий тріумф географічних образів. «Я заметил, – зауважував автор, – что карты сами по себе очень красивы, ими можно наслаждаться как эстетическими объектами, и единственное, что не дает нам этого делать – политические и этнические стереотипы».
При цьому домінуюча роль стереотипів дуже показова, адже вона працює на радісне упізнання глядачем знайомого «культурного» контексту. Цьому, як відомо, сприяв розпад найбільшої планетарної імперії, взамін чого прийшло розуміння «власної території». Справді, у сьогоднішньому намаганні художника по-своєму глянути на «карту нашей Родины» проявляється глобальна проблема сучасності, згідно з якою будь-яка мапа сприймається вже не за географічну, а за геополітичну.
Тож роботи киянина Юрія Соломка, виконані на звичайнісіньких шкільних мапах, уявляють собою метафори «розхристаної» Росії, «скривдженої» України, «безкрайнього» простору СРСР. Крім того, іноді автор проектує на картографічну основу вже не ідеологічні символи і монументальні цитати зі скарбниці тоталітарної історії, а фотографії своїх сучасників. У такий спосіб сучасна історія «географічних» стосунків стає ближчою, зрозумілішою, «одомашненою». Соломко вкладає «знайомі» тіла в «хатні» сюжети, зменшуючи глобальний простір до зрозумілої лакуни ситуацій і стосунків між людьми. Які, в свою чергу, набувають «континентальної» ваги, обсягу і масштабу. Ось жінка на мапі Близького Сходу ховає обличчя за паранджею. Ось контури Ізраїлю вписані в тіло другої жінки з вирізаною груддю. Ось, нарешті, сам автор біля «зморщеного» глобусу, який символізує старі геополітичні стосунки за нових глобальних умов.
До речі, щодо розповсюдженого нині терміну «метагеографія», який напрошується при такій розмові. Зрозуміло, це щось більше за саму «географію». Наприклад, наповнення її не геополітичними смислами, а задля використання в якості зручного ложа для інтимних контактів. Руки, ноги, материки. Це раніше, здається, важила монументальність світового ляндшафту, а сьогодні країни і континенти цікавлять художника лише вдалим плястичним виразом свого «людського” єства. Як значив поет, «маленька Африка, маленька Европа, великі очі моєї сімнадцятирічної дочки».
У такий спосіб, як бачимо, художник мітить звичний простір власними образами, створюючи нові «мета географічні» локуси любові й довіри, а не плекає рутинно-шкільну архітектоніку цього наскрізь ідеологізованого світу.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma